Визначення центральної оклюзії повній відсутності. Оклюдатор і артикулятори. Центральна оклюзія. Вимірювання для ортопедичних цілей

При загіпсовке моделей і подальшої розстановці на них зубів тех- нік-лаборант повинен покладатися на орієнтири, позначені в момент визначення центральної оклюзії. це другий клінічний етап. Він полягає у встановленні характеру взаємини зубних рядів в горизонтальному, сагітальному та трансверзальном напрямках.

Просторове співвідношення зубних рядів і щелеп при рухах нижньої щелепи називається артикуляцією.

Змикання зубних рядів або груп зубів верхньої і нижньої щелеп при різних рухах останньої називається оклюзією. Залежно від положення нижньої щелепи по відношенню до верхньої і напрямку її зміщення розрізняють:

– стан відносного фізіологічного спокою;

– центральну оклюзію, або центральне співвідношення щелеп;

– передню оклюзію;

– задню оклюзію;

– бічні - праву і ліву оклюзії.

Для зубного техніка представляє інтерес так звана центральна оклюзія. Спільними характерними для неї ознаками при всіх видах прикусів (вид змикання зубних рядів при центральному співвідношенні щелеп) є:

– змикання верхніх і нижніх зубів при найбільш повному множині контакті горбів і борозенок;

– збіги середньої лінії зімкнутих зубів і розташування між центральними різцями обох щелеп;

– прилягання суглобових головок за допомогою дисків до скату суглобових горбків у їх підстави, до так званої оклюзійної точці суглоба.

Для ортогнатіческій прикусу (при розстановці зубів технік найчастіше враховує цей різновид фізіологічного співвідношення щелеп) властивий ряд ознак:

– верхні фронтальні зуби перекривають нижні приблизно на 1/3 висоти їх коронок;

– медіально-щічні бугор верхніх перших молярів потрапляє в поперечну борозну між щёчнимі горбками нижніх перших молярів (так званий «ключ оклюзії»);

– щічні горбки верхніх премолярів і молярів розташовуються назовні від однойменних горбків нижніх премолярів і молярів;

– вершина ріжучого горбка ікла верхньої щелепи збігається з лінією, що проходить між іклом і першим премоляром нижньої щелепи;

- кожен зуб, крім центральних різців нижньої щелепи і зубів мудрості, має два антагоніста, т. Е. Верхній зуб змикається з однойменним нижнім і позадістоящім, кожен нижній - з однойменною верхнім і впередистоящей.

Завдяки зазначеним ознаками піднебінні горбки верхніх зубів потрапляють в поздовжні борозенки нижніх, а нижні щічні - в поздовжні борозенки верхніх зубів (табл. 6-9).

При часткової вторинної адентії розрізняють три види співвідношення зубних рядів (рис. 13).

Мал. 13. Варіанти визначення центральної оклюзії при частковій відсутності зубів: а - не визначають, моделі складають по антагонірующіх зубах; б - визначають за допомогою воскових базисів з оклюзійними валиками, моделі складають за відбитками на воскових валиках; в - визначають за допомогою двох воскових базисів з оклюзійними валиками, моделі складають за відбитками на воскових валиках

Центральну оклюзію при частковій відсутності зубів визначають за допомогою ряду методик (табл. 6). Схема її визначення представлена \u200b\u200bв таблиці 7.

Таблиця 6

Методики визначення центральної оклюзії або центральне співвідношення щелеп і клінічних орієнтирів при частковій відсутності зубів

Таблиця 7

Схема визначення центральної оклюзії при частковій відсутності зубів

Таблиця 8

Морфологічні і фізіологічні ознаки, орієнтири і елементи прикусу

П РОВЕРКА КОНСТРУКЦІЇ ЧСПП

Грунтуючись на даних, представлених лікарем, зубний технік після загіпсовки моделей з прікусних валиками в оклюдатор (артикулятор) розставляє зуби (табл. 9).

на третьому клінічному етапіприйому хворого лікар перевіряє конструкцію протеза і якість постановки зубів (табл. 10, 11).

Таблиця 10

Схема перевірки конструкції ЧСПП (схема ООД)

П РІПАСОВКА І НАКЛАДАННЯ ЧСПП

Закінчуючи перевірку конструкції, лікар дає вказівки зубному техніку, що стосуються виправлення помилок, якщо вони мають місце, і визначає відповідно до умов дату остаточного виготовлення протеза.

Таблиця 12

Схема ООД по припасовке і накладенню часткового знімного пластиночного протеза і інструктаж хворого

Пацієнт на підставі наявних документів отримує готовий протез в реєстратурі. це - заключний клінічний етап. Перед здачею пацієнтові протеза остаточно перевіряють якість останнього, проводять його припасування та накладання в роті, а також дають настанови з приводу правил користування ним та гігієни порожнини рота (табл. 12, 13, 14).

Оцінка поза порожниною рота

Припасування в порожнині рота

Технічні

Оцінка після накладення

дії лікаря

перешкоджають

дії лікаря

недоліки

накладенню базису

неякісна про-

усунення виявив-

нахил природний-

Спроба визначити шлях

Легко вводиться і виводиться.

протез соот-

роботка і полірування;

ленних недостат-

них зубів:

введення протеза з урахуванням

Збереження контакту поверх-

ветствует

нераціональна

ков аж до изго-

- в сторону дефекту;

дефектів. Пошук місць, пре-

ності базису зі слизової

клінічним

лення нового

- в оральному

перешкоджає накладенню

протезного ложа. збереження

вимогам

артефакти, поріс-

протеза. Медика-

напрямку

протеза за допомогою копі-

зазначених лікарем кордонів

і може бути

ментозная обра-

ровальной паперу, заложен-

використаний

- газова;

ботка протеза

ної між протезом і есте-

для восста-

- гранулярна;

3% -ним розчином

чими зубами. коригу-

лення

- стиснення

перекису водню

ція базису металевої

або спиртом з по-

фрезою, починаючи з боку

нальних і

наступного про-

слизової. при необхід

естетичних

мивкой проточною

мости дану операцію

порушень

повторюють

ступінь збереження

Не відповідає

Корекція змикання зубів

Відповідність зубів:

індивідуальних

косметичним тре

в оклюзії за допомогою ко

- косметичним вимогам;

особливостей:

бованіям. порушена

піровальной паперу. про-

- багатоточкові контакти;

оклюзія:

верка контактів при артіку-

- оклюзійної поверхні в

- величина;

ляции. штучні зуби

центральної оклюзії;

шліфують до отримання рав-

- вільна артикуляція;

- положення фрон-

номерних відбитків на

- пластинка стабільна під час

тальних зубів

копіювальному папері

виконання функції;

Розташування і ка-

- розташування

корекція кламмера

- плече кламмера располагает-

кість фіксації від-

кламмера по відно

за допомогою крампонних

ся по відношенню до зуба в соот-

паростків кламерів в

шению до зуба;

повідно до естетичними тре

пластмасі

- нещільне пріле-

бованіям і утримують

властивостями;

- погана фіксація

- протез добре фіксується

Глава 2 Бюгельні протези

(Основні конструктивні елементи)

При часткової вторинної адентії застосовуються різні види протезів: мостовидні, знімні і бюгельні. Часткова вторинна адентія (ЧВА)

Симптомокомплекс, що виникає в зубощелепної системі (ЗЧС), основним морфологічним субстратом якого є порушення цілісності сформованого зубного ряду через втрату зубів, викликаної різними причинами (ускладнення карієсу, хвороби пародонту, травма і т. Д.).

Мета лікування даної патології - не тільки відновлення цілісності зубних рядів, а й нормалізація функцій всіх складових ЗЧС, що можливо при використанні різних видів ортопедичних конструкцій, в залежності від поєднання ознак ЧВА.

Основними принципами класифікації ЧВА вважаються локалізація дефектів і ступінь вираженості адентії.

Показання до застосування бюгельних протезів:

1. Двосторонні кінцеві дефекти зубного ряду.

2. Односторонні кінцеві дефекти зубного ряду.

3. Включені дефекти зубного ряду в бічному відділі з відсутністю більше 3 зубів.

4. Дефекти зубного ряду в передньому відділі при відсутності більш 4 зубів.

5. Дефекти зубних рядів у поєднанні із захворюваннями періодонта.

6. Множинні дефекти зубних рядів.

Показання до вибору конструкції бюгельного протеза залежать не тільки від топографії дефектів зубного ряду, але і від його протяжності, стану опорних зубів, антагоністів, виду прикусу і індивідуальних особливостей пацієнта.

Позитивні властивості бюгельних протезів:

1. Функціональна ефективність бюгельних протезів вище, ніж у

2. Бюгельні протези забезпечують розподіл жувального навантаження між періодонтом опорних зубів і слизовою оболонкою протезного ложа.

3. Розподіл функціонального навантаження можливо за допомогою кламерів та інших елементів.

4. Конструкція бюгельного протеза дозволяє шініровать залишилися зуби і усувати функціональне перевантаження окремих груп зубів.

5. Бюгельні протези зменшують горизонтальний компонент функціонального навантаження на опорні зуби і альвеолярні відростки за рахунок більш стійкою фіксації.

6. Незначне порушення смакової, температурної, тактильної чутливості тканин порожнини рота при використанні цих протезів.

Визначення центрального співвідношення щелеп проводиться в клініці і є підготовчим етапом, необхідним для продовження лабораторних робіт з конструювання зубних протезів.

Визначення центрального співвідношення щелеп складається з наступних етапів.

Визначення висоти оклюзійного валика для верхньої щелепи. Нижній край окклюзионного валика верхньої щелепи повинен розташовуватися врівень з верхньою губою або виднітися з-під неї на 1,0-1,5 мм. Надалі на цьому рівні будуть розташовані ріжучі краї верхніх передніх зубів, що має значення для естетики і збереження природної дикції.

Визначення протетичної площині по зрачковой лінії для передніх зубів і по носоушной лінії для бічних зубів.

Визначення висоти нижнього відділу особи. При повному відсутність зубів встановлюють оклюзійну висоту, т. Е. Відстань між альвеолярними гребенями верхньої і нижньої щелеп в центральній

Мал. 186. Орієнтири, нанесені на оклюзійні валики для підбору і розстановки зубів.

1 - середня лінія; 2 - лінія посмішки; S - нижній край оклюзійної площини; 4 - лінія іклів.

Мал. 187. Хрестоподібні вирізи на оклюзійному валику для верхньої щелепи (а) і їх відбитки на валику для нижньої щелепи (б).

оклюзії по положенню нижньої щелепи в стані фізіологічного спокою.

Фіксація центрального співвідношення щелеп.

Нанесення орієнтирів на вестибулярну поверхню воскових валиків. На оклюзійних валиках лікар відзначає основні орієнтири, необхідні зубному техніку для конструювання протезів на беззубі щелепи (стор. 186).

Серединна лінія служить для правильної постановки центральних різців і симетричності розстановки всіх зубів. Лінія посмішки визначає рівень розташування шийок передніх зубів, т. Е. Їх вертикальний розмір, що дорівнює відстані від рівня оклюзійної (протетичної) площині до лінії посмішки. На лініях іклів розташовуються горбки іклів, а відстань між серединною лінією і лінією іклів дорівнює ширині центрального, бокового різців і половини ікла з кожного боку. Лінії посмішки і іклів визначають вибір форми, розміру і типу штучних зубів відповідно до типу особи пацієнта, про що лікар робить відмітку в наряді-замовленні.

Вестибулярної поверхнею окклюзионного валика зумовлюється розташування верхньої губи і її червоної облямівки, так як вона є орієнтиром для розташування вестибулярних поверхонь різців і іклів, які слугуватимуть опорою верхній губі. Протетичної площину орієнтує зубного техніка при постановці зубів в створенні сагиттальних і трансверсальних компенсаційних кривих.

Оклюзійна висота необхідна для встановлення альвеолярної висоти і постановки зубів в цьому просторі. Фіксація оклюзійної висоти і положення нижньої щелепи в центральній оклюзії сприяє правильної орієнтації моделі однієї щелепи по відношенню до іншої і необхідна для загіпсовки моделей в артикулятор.

Рельєф оформлення вестибулярної поверхні оклюзійного валика базису для нижньої щелепи визначає вид співвідношення зубних рядів; ортогнатичному, пряме, Прогеніческій або прогнатіческій.

Для того щоб після виведення базисів з оклюзійними валиками з порожнини рота скласти їх в положенні знайденого центрального співвідношення щелеп, на верхньому валику в області перших молярів праворуч і ліворуч лікар робить ретенційні клиноподібні або хрестоподібні вирізи (рис. 187). На відповідних цим вирізам ділянках нижнього валика знімають шар воску товщиною 1-2 мм і накладають розігріту пластинку воску товщиною 2 мм. Базиси з оклюзійними валиками лікар знову вводить в порожнину рота, хворий змикає щелепи в положенні центральної оклюзії і розм'якшений віск нижнього валика входить в поглиблення на оклюзійної поверхні валика базису верхньої щелепи. Сполучені таким чином базиси виводять з порожнини рота, охолоджують, роз'єднують і знову вводять в порожнину рота для остаточної перевірки правильності визначення і фіксації центральної оклюзії. Воскові базиси з валиками охолоджують, накладають на гіпсові моделі, цоколі яких скріплюють між собою. У такому стані їх отримує зубний технік. Він встановлює і загіпсовують скріплені моделі в артикулятор.

під центральній оклюзії розуміється змикання зубних рядів при максимальній кількості контактів зубів-антагоністів. При цьому головки нижньої щелепи розташовані біля основи ската суглобового горбка скроневої кістки, а жувальні м'язи злегка напружені.

Розрізняють три типові варіанти часткової відсутності зубів, при яких різними способами визначають центральну оклюзію.

Ó Перший варіант: антагонірующіх пари зубів розташовані трикутником - в бічних (лівому і правому) і передньому ділянках щелепи, причому можливо зіставлення моделей в центральній оклюзії.

Ó Другий варіант: є одна або дві пари антагонирующих зубів, збережена фіксована висота нижнього відділу особи, але при цьому порівняти моделі в положенні центральної оклюзії неможливо.

Ó Третій варіант: в порожнині рота не залишається жодної пари антагоністів, і при цьому немає фіксованої висоти нижнього відділу особи. У даній ситуації мова може йти тільки про визначення центрального співвідношення щелеп.

при першому варіанті часткової відсутності зубів центральну оклюзію можна визначити шляхом змикання зубних рядів і досягнення максимальних Фіссурний-бугоркових контактів, а фіксацію цього положення виробляють за допомогою розм'якшеної воскової пластинки товщиною 2-3 мм, що дозволяє після отримання гіпсових моделей зіставити їх в положенні центральної оклюзії.

Для визначення центральної оклюзії при другому варіантідефектів зубних рядів лікар повинен ввести попередньо оброблений воскової базис з оклюзійними валиками в порожнину рота і запропонувати пацієнтові зімкнути зуби. При цьому можливі три ситуації:

1) зуби і воскові валики щільно і рівномірно сходяться з антагоністами - оптимальний варіант;

2) зуби щільно змикаються з антагоністами, а між валиком і зубами є щілина - необхідно додати віск на майданчик валика і домогтися щільного змикання;

3) восковий валик змикається з антагоністами, а між зубами верхньої та нижньої щелеп є щілина, носогубні і підборіддя складки згладжені. При цьому необхідно зрізати віск з майданчика валика до досягнення рівномірного і щільного змикання зубів і воскових валиків.

Після виконання цієї процедури лікар повинен зрізати з майданчика валика шар воску товщиною близько 1 мм, розігріти нову стандартну смужку воску товщиною 2 мм, закріпити її воском на оклюзійної поверхні холодного воскового валика, ввести в рот і попросити пацієнта зімкнути зуби. На поверхні валика повинні залишитися відбитки зубів.

при третьому варіанті потрібно визначення центрального співвідношення щелеп. Центральне співвідношення щелеп - це заднє положення щелепи при оптимальній висоті нижнього відділу особи, з якого вільно, без зусиль можуть бути відтворені саггитальний і бічні рухи нижньої щелепи.

Визначення центрального співвідношення щелеп ділиться на кілька послідовних етапів.

1) Визначення висоти нижнього відділу особи. Відомо кілька методів: антропометрический, анатомо-фізіологічний та ін. В стані відносного фізіологічного спокою відстань між зубними рядами або восковими валиками верхньої і нижньої щелеп прийнято вважати рівним 2-4 мм. Жувальна мускулатура в цьому випадку знаходиться в стані відносного фізіологічного спокою. Досить широке практичне застосування в клініці ортопедичної стоматології отримав анатомо-фізіологічний метод, що складається з декількох етапів. На першому етапі встановлюють висоту нижнього відділу особи в стані відносного фізіологічного спокою і обчислюють висоту нижнього відділу особи в положенні центральної оклюзії. Для цього хворого втягують в нетривалу розмову, не пов'язаний з протезуванням, а в кінці розмови пропонують спокійно, без напруги зімкнути губи. При цьому нижня щелепа встановлюється в стані відносного фізіологічного спокою. Циркулем або лінійкою визначають відстань від точки на підборідді до точки біля основи перегородки носа. Точки наносяться маркером довільно. Отримана величина, якщо з неї відняти 2-3 мм, складе висоту нижнього відділу особи. Іншими словами, висота нижнього відділу особи в стані відносного спокою більше висоти нижнього відділу особи в положенні центральної оклюзії на 2-3 мм.

2) Формування воскового базису з оклюзійними валиками на верхній щелепі. Для цього необхідно ввести в порожнину рота і встановити на верхній щелепі воскової базис з оклюзійними валиками. Оформити вестибулярну поверхню валика. Якщо верхня губа надмірно виступає вперед - зрізати віск з вестибулярної поверхні, якщо губа западає - наростити віск. Зрізуючи або нарощуючи воскової валик по висоті, домагаються, щоб оклюзійна поверхня воскового базису на верхній щелепі в передньому відділі розташовувалася на лінії змикання губ або, якщо є окремо стоять зуби, то на рівні природних зубів. Площина цього відділу валика повинна бути паралельна зрачковой лінії. В області жувальних зубів поверхню валика формується паралельно носоушной лінії (Камперовская горизонталь). При цьому треба пам'ятати, що воскової базис з оклюзійними валиками є орієнтиром для постановки зубів верхньої щелепи. При наявності природних зубів орієнтиром є їх жувальна поверхню.

3) Припасування нижнього оклюзійного воскового валика до верхнього валика. По висоті нижній валик шляхом зрізання або нарощування воску необхідно припасовані так, щоб при змиканні щелеп відстань між зазначеними на обличчі точками було менше, ніж при фізіологічному спокої, на 2-3 мм. Одним з основних моментів, що забезпечують успіх роботи, є рівномірний контакт прікусних валиків і природних зубів при їхньому змиканні.

4) Фіксація центрального співвідношення щелеп. Для виконання цієї процедури необхідно на оклюзійному валику верхньої щелепи зробити по два клиновидних хрестоподібних вирізу глибиною 1,0-1,5 мм. З валика нижньої щелепи напроти цієї вирізки знімають шар воску товщиною 2 мм, потім на цю ж поверхню накладають розігріту смужку стандартної пластинки зуботехнічного базисного воску, розм'якшують її за допомогою розігрітого шпателя і стежать, щоб пацієнт стулив зуби в центральній оклюзії. Через 10-20 с блок із сполучених воском верхнього і нижнього валиків витягують з порожнини рота і охолоджують в колбі з холодною водою.

При наявності дефекту в передньому відділі зубного ряду необхідно нанести антропометричні орієнтири на оклюзійні валики. Для цього зуботех-ническим шпателем відзначають:

Ó середню лінію - орієнтиром для визначення середньої лінії служить середня лінія особи;

Ó лінію іклів - перпендикуляр, опущений від зовнішнього крила носа, проходить через середину ікла;

Ó при відсутності передньої групи зубів нанести лінію посмішки, відповідну верхньому краю губи при усмішці.

Дата додавання: 2015-02-06 | Перегляди: 5205 | Порушення авторських прав

оклюзія - це одночасне і одномоментне змикання групи зубів або зубних рядів в певний період часу при скороченні жувальних м'язів і відповідному положенні елементів скронево-нижньощелепного суглоба. оклюзія - приватний вид артикуляції.

Розрізняють п'ять видів оклюзії:

. центральна;

передня;

Бічна ліва;

Бічна права;

Задня.

Кожна з них характеризується зубними, м'язовими і суглобовими ознаками.

Фізіологічна центральна оклюзія при ортогнатичному прикусе характеризується рядом ознак:

. між зубами верхньої та нижньої щелеп є максимально щільний Фіссурний-бугорковий контакт;

Кожен верхній і нижній зуб змикається з двома антагоністами: верхній - з однойменною і позадістоящім нижнім; нижній - з однойменною і впередистоящей верхнім (виняток становлять верхні треті моляри і центральні нижні різці);

Середні лінії між центральними верхніми і нижніми різцями лежать в одній сагітальній площині;

Верхні зуби перекривають нижні зуби в передньому відділі не більше 1/3 довжини коронки;

Ріжучий край нижніх різців контактує з піднебінними горбками верхніх різців;

Верхній перший моляр змикається з двома нижніми молярами і покриває 2/3 першого моляра і 1/3 другого; медіальний щічний горбок верхнього першого моляра потрапляє в поперечну межбугорковой фісуру нижнього першого моляра;

У вестібулооральном напрямку вестибулярні горбки нижніх зубів перекриваються вестибулярними горбками верхніх зубів, а оральні горбки верхніх зубів розташовані в поздовжньої фісури між вестибулярними і оральними горбками нижніх зубів;

М'язи, що піднімають нижню щелепу (жувальні, скроневі, медіальні крилоподібні), одночасно і рівномірно скорочуються;

Головки нижньої щелепи знаходяться біля основи ската суглобового горбка, в глибині суглобової ямки.

Визначення центральної оклюзії є одним з важливих етапів протезування при частковій втраті зубів. Він полягає у визначенні взаємин зубних рядів в горизонтальному, сагітальному та трансверзальном напрямках. Безпосереднє відношення до центральної оклюзії має висота нижнього відділу особи. При наявних антагоністах висота нижнього відділу особи фіксована природними зубами. При їх втрати вона стає нефіксованим і її необхідно визначати. З втратою фіксованою висоти нижнього відділу особи втрачається можливість . У цьому випадку мова може йти про визначення центрального співвідношення щелеп.

При часткової втрати зубів можливі такі клінічні варіанти визначення центральної оклюзії:

. Зуби-антагоністи збереглися в трьох функціонально орієнтованих групах зубів: в області передніх і жувальних зубів з правого та лівого боків. Висота нижнього відділу особи фіксована природними зубами. центральну оклюзію встановлюють на основі максимальної кількості оклюзійних контактів, не вдаючись до виготовлення воскових оклюзійних валиків. цим методом визначення центральної оклюзії слід користуватися при включених дефектах, що утворилися при втраті 2 зубів в бічному відділі або 4 - в передньому відділі.

Зуби-антагоністи є, але вони розташовані тільки в двох функціонально орієнтованих групах (передньому і бічному відділах або тільки в бічних відділах праворуч або ліворуч). В даному випадку зіставити моделі в положенні центральної оклюзії можна тільки за допомогою оклюзійних воскових валиків. Визначення центральної оклюзії полягає в припасовке окклюзионного валика нижньої щелепи до верхньої щелепи і фіксації мезіодістального співвідношення щелеп або в припасовке одного з оклюзійних валиків до зубів протилежної щелепи при збереженні змикання зубів-антагоністів.

Зуби в порожнині рота є, але немає жодної пари зубів-антагоністів (оклюзії зубів не спостерігається). У цьому випадку мова йде про центральному співвідношенні щелеп. Вона складається з кількох етапів:

- формування протетичної площині;

Визначення висоти нижнього відділу особи;

Фіксації мезіодістального співвідношення щелеп.

Для фіксації центрального співвідношення щелеп у 2-му і 3-му випадках необхідно виготовлення воскових (краще пластмасових) базисів з оклюзійними восковими валиками.

Існують наступні методи встановлення нижньої щелепи в положення центральної оклюзії:

. функціональний метод- для встановлення нижньої щелепи в положення центральної оклюзії голову пацієнта закидають трохи назад. Шийні м'язи при цьому злегка напружуються, перешкоджаючи висунення нижньої щелепи вперед. Потім вказівні пальці кладуть на оклюзійну поверхню нижніх зубів або воскової валик в області молярів так, щоб вони одночасно стосувалися кутів рота, злегка відсуваючи їх в сторони. Після цього просять пацієнта підняти кінчик язика, торкнутися їм задніх відділів твердого піднебіння і одночасно зробити ковтальний рух. Цей прийом майже завжди усуває рефлекторне висування нижньої щелепи вперед. Коли пацієнт закриває рот і прікусние валики або оклюзійні поверхні зубів починають зближуватися, вказівні пальці, що лежать на них, виводять таким чином, щоб вони весь час не переривали зв'язку з кутами рота, розсуваючи їх. Закривання рота з використанням описаних прийомів слід повторити кілька разів, поки не стане ясно, що має місце правильне змикання зубних рядів.

. інструментальний метод передбачає використання пристрою, що записує руху нижньої щелепи в горизонтальній площині. Положення центральної оклюзії відповідає вершині "готичного кута", що утворюється під час запису латеротрузіонних і протрузіонних рухів нижньої щелепи. При частковій відсутності зубів цей метод застосовується рідко, тільки у важких випадках клінічної практики. При цьому проводять насильницьку зміщення нижньої щелепи тиском руки лікаря на підборіддя пацієнта для збігу.

При значному відсутності зубів, а головне - за відсутності пар антагоністів формування оклюзійної поверхні здійснюється за допомогою апарату Ларіна або двох спеціальних лінійок. Оклюзійна поверхня повинна проходити у фронтальній площині паралельно зрачковой лінії, в бічних відділах - паралельно носоушной лінії. По висоті площину окклюзионного воскового валика повинна відповідати лінії змикання губ. Після визначення висоти нижнього відділу особи пріпасовивается нижній воскової валик до верхнього. Валики повинні щільно замикатися в передньо-задньому і трансверзальном напрямках, а їх щічні поверхні повинні бути в одній площині. При закриванні рота воскові валики одночасно стикаються в передніх і бічних відділах, а воскові базиси щільно прилягають до поверхні слизової оболонки. Всі виправлення проводять тільки на валику тієї щелепи, де збереглося найменше число зубів (додають віск або знімають його надлишки за допомогою розігрітого шпателя).

Існує кілька методів визначення висоти нижнього відділу особи.

. анатомічний- заснований на вивченні конфігурації особи.

. антропометричний - заснований на даних про пропорції окремих частин обличчя.

. Анатомо-фізіологічний метод заснований на визначенні стану відносного фізіологічного спокою нижньої щелепи, такого положення нижньої щелепи, при якому жувальна мускулатура знаходиться в стані мінімальної напруги (тонусу), губи торкаються один одного на всьому протязі вільно, без напруги, кути рота злегка підняті, носогубні і підборіддя складки ясно виражені, зубні ряди розімкнуті (межокклюзионного проміжок в середньому 2-4 мм), головки нижньої щелепи знаходяться біля основи ската суглобового горбка. У процесі бесіди з пацієнтом наносять точки в області основи носа і виступаючої частини підборіддя. Після закінчення розмови, коли нижня щелепа знаходиться в стані фізіологічного спокою, вимірюють відстань між нанесеними точками. Потім вводять в рот воскові базиси з прікусних валиками, пацієнт змикає рот, найчастіше в центральній оклюзії, і знову вимірюється відстань між двома точками. Воно повинно бути менше висоти спокою на 2-4 мм. Якщо при змиканні відстань більше або дорівнює станом в спокої, то висота нижнього відділу особи підвищена, слід зняти надлишок воску з нижнього валика. Якщо ж при змиканні отримали відстань менше 2-4 мм, то висота нижнього відділу особи знижена і слід додати шар воску на валик. Іноді використовується розмовна проба в якості функціонального додавання до анатомічного методу. Пацієнта просять вимовити кілька слів - "задовільно" і "зараз", при цьому стежать за ступенем роз'єднання валів. У нормі роз'єднання становить 2-3 мм. Якщо проміжок між валиками понад 3 мм - висота нижнього відділу особи знижена, а якщо менше 2 мм, то завищена.

Для фіксації мезіодістального співвідношення щелеп на верхньому валику в області змикання з валиком нижньої щелепи роблять трикутні насічки на товщину пластинки воску. На валику, що контактує з зубами-антагоністами, знімають 1-2 мм воску і укладають на жувальну поверхню размягченную воскову пластинку, фіксують її гарячим шпателем до валика. Вводять прікусние валики в порожнину рота пацієнта, і він змикає рот в положенні центральної оклюзії до затвердіння воску.

При відсутності передньої групи зубів необхідно нанести такі орієнтири:

. лінію косметичного центру (середню лінію) - для постановки центральних різців;

. лінію іклів - проводиться перпендикуляр від крил носа на вестибулярну поверхню окклюзионного валика; ця лінія визначає ширину передніх зубів до середини ікла;

. лінію посмішки- для визначення висоти передніх зубів; повинна при посмішці пацієнта розташовуватися трохи вище лінії шийок зубів.

Воскові валики витягують з порожнини рота, охолоджують, роз'єднують, прибирають надлишки воску, складають по утворився борозенками і виступам.

після визначення центральної оклюзії або центрального співвідношення скріплені між собою моделі необхідно загіпсувати в артикулятор (оклюдатор).

До числа загальних маніпуляцій, до яких доводиться звертатися при конструюванні різних протезів, належить визначення центральної оклюзії. Без її обліку не може нормально функціонувати жодна конструкція (починаючи від коронок і закінчуючи повними знімними протезами).

Центральне змикання зубних рядів (центральна оклюзія) характеризується певним стосунками щелеп у вертикальному, сагітальному та трансверзальном напрямках. Взаємовідносини у вертикальному напрямку прийнято називати висотою центральної оклюзії, або висотою прикусу, взаємини в сагиттальном і трансверзальном напрямках - горизонтальним розташуванням нижньої щелепи по відношенню до верхньої.

При визначенні центральної оклюзії у осіб з частковою втратою зубів розрізняють три групи дефектів зубних рядів. Перша група характеризується наявністю в порожнині рота не менше трьох пар артикулирующих зубів, розташованих симетрично у фронтальному і бічних ділянках щелеп. Друга група характеризується наявністю однієї або декількох пар змикаються зубів, розташованих в одному або двох ділянках щелепи. При третьої групи дефектів в порожнині рота немає жодної пари антагонирующих зубів, т. Е. Не дивлячись на наявність зубів на обох щелепах, центральна оклюзія на них не фіксується.

При першій групі дефектів моделі щелеп можна встановити в центральному змиканні (оклюзії) по притертими оклюзійним поверхнях зубів. При другій групі дефектів артикулює зуби фіксують висоту центральної оклюзії і горизонтальне положення нижньої щелепи, тому в оклюдатор необхідно перенести дані взаємини зубів за допомогою прікусних валиків, виготовлених в зубопротезної лабораторії, або гіпсоблоків. Залежно від клінічних умов виготовляють шаблони з прикус-ними валиками для однієї або обох щелеп. Шаблони з валиками вводять в порожнину рота, підрізають або нарощують до тих пір, поки антагонірующіх зуби не зімкнуться так, як вони замикалися без валиків. На оклюзійну поверхню одного з валиків приклеюють розігріту смужку воску, валик вводять в порожнину рота і пропонують пацієнтові зімкнути зуби в центральній оклюзії. На оклюзійних валиках утворюються відбитки зубів, які не мають антагоністів. Шаблони з прікусних валиками виводять з порожнини рота, переносять на моделі і за відбитками зубів в прікусних валиках моделі щелеп складають в центральній оклюзії.

Фіксувати центральну оклюзію при цій групі дефектів можна також шляхом введення гіпсового тесту при зімкнутих зубах в ділянки щелеп, вільні від антагонирующих зубів.

Після кристалізації гіпсу пацієнта просять відкрити рот і виводять з рота гіпсові блоки, на яких з одного боку зафіксовані альвеолярні ділянки і зуби верхньої щелепи, на іншій стороні - протилежні ділянки нижньої щелепи. Блоки підрізають, укладають на відповідні місця моделей щелеп, а потім по ним складають моделі і гіпсують в окклюдаторе.

При третьої групи дефектів визначення центральної оклюзії зводиться до визначення висоти центральної оклюзії і горизонтального положення зубів.

Найбільш поширений анатомо-фізіологічний метод визначення висоти центральної оклюзії. Її вимір виробляють на підставі особових анатомічних ознак (носогубні складки, змикання губ, кути рота, висота нижньої третини особи), які оцінюють після деяких функціональних проб (мова, відкривання і закривання рота). Ці проби проводять для того, щоб відвернути пацієнта від висунення нижньої щелепи вперед і встановити її в стані відносного фізіологічного спокою, коли губи зімкнуті без напруги, носогубні складки помірно виражені, кути рота не опущені, нижня третина обличчя не укорочена.

Відстань між щелепами в стані фізіологіческого.покоя кожної щелепи на 2-3 мм більше, ніж при змиканні зубів в центральній оклюзії, що лежить в основі анатомо-фізіологічного методу, що полягає в наступному: між двома довільно зазначеними точками на верхній і нижній щелепі (на кінчику носа, в області верхньої губи і підборіддя) в момент фізіологічного відносного спокою м'язів відзначають точки, відстань між якими вимірюють шпателем або лінійкою. Віднявши від отриманого відстані 2,5-3 мм, отримують висоту центральної оклюзії.

Шаблони з прікусних валиками вводять в рот і підрізають до потрібної висоти. Якщо на щелепі є 3-4 зуба, розташованих в різних її ділянках, можна обмежитися одним шаблоном з прікусних валиком, виготовленим на протилежну щелепу.

Антропометричний метод визначення висоти прикусу на підставі закону золотого перетину (за допомогою циркуля Герінга) має лише історичне значення, бо античні особи зустрічаються нечасто, особливо в літньому віці. Тому слід визначатимуть не умовну висоту центральної оклюзії, а ту, яка є у пацієнта в момент втрати останньої пари антагонирующих зубів.

Горизонтальне розташування зубів або нейтральне положення нижньої щелепи визначається різними методами. Деякі пацієнти встановлюють нижню щелепу в правильне положення без будь-яких зусиль з боку лікаря. Можна також запропонувати хворому дістати кінчиком язика задній край верхнього шаблону або проковтнути слину, закриваючи при цьому рот. З цією ж метою лікар вводить великий і вказівний пальці лівої руки в рот хворого, фіксуючи верхній шаблон з валиком на щелепи. При цьому праву руку накладають на підборіддя і нижню щелепу призводять до верхньої до тих пір, поки валики щільно не зімкнуті. Потім валики виймають з порожнини рота, опускають в холодну воду і знову вводять в рот. Для з'єднання прікусних валиків між собою, т. Е. Для фіксації центральної оклюзії, використовують розігріту смужку воску, прикріплену до одного з валиків. У місцях відсутності зубів на твердому валику роблять поглиблення, в які при стисканні щелеп вдавлюють розігрітий віск, утворюючи замки. Краще накладати розігріту смужку воску не по всьому прікусних валика, а декількома шматочками в місцях, де будуть відбитки зубів протилежної щелепи або вирізані поглиблення. Склеєні між собою валики виводять з порожнини рота, охолоджують і роз'єднують, потім накладають їх на моделі і перевіряють щільність старанності шаблонів до моделей. Знову вводять шаблони з валиками в рот, перевіряють збіг поглиблень з виступами, а також збіг зубів з їх відбитками на восковому валику.

Після фіксації центральної оклюзії моделі гіпсують в окклюдаторе і на них конструюють зубні протези.

При четвертої групи дефектів крім зазначених параметрів конструюється протетичної площину.

м'язові ознаки: М'язи, що піднімають нижню щелепу (жувальні, скроневі, медіальні крилоподібні) одночасно і рівномірно скорочуються;

Суглобові ознаки: суглобові головки знаходяться біля основи ската суглобового горбка, в глибині суглобової ямки;

зубні ознаки:

1) між зубами верхньої та нижньої щелепи є максимально щільний фіссуро- бугорковий контакт;

2) кожен верхній і нижній зуб змикається з двома антагоністами: верхній з однойменною і позаду стоять нижнім; нижній - з однойменною і впередистоящей верхнім. Виняток становлять верхні треті моляри і центральні нижні різці;

3) середні лінії між верхніми і центральними нижніми різцями лежать в одній сагітальній площині;

4) верхні зуби перекривають нижні зуби у фронтальному відділі не більше ⅓ довжини коронки;

5) ріжучий край нижніх різців контактує з піднебінними горбками верхніх різців;

6) верхній перший моляр змикається з двома нижніми молярами і покриває ⅔ першого моляра і ⅓ другого. Медіальний щічний бугор верхнього першого моляра потрапляє в поперечну межбугорковой фісуру нижнього першого моляра;

7) в поперечному напрямку щічні бугри нижніх зубів перекриваються щічними буграми верхніх зубів, а піднебінні горби верхніх зубів розташовані в поздовжньої фісури між щічними і мовний буграми нижніх зубів.

Ознаки передній оклюзії

М'язові ознаки:даний вид оклюзії утворюється при висуненні нижньої щелепи вперед скороченням зовнішніх крилоподібні м'язів і горизонтальних волокон скроневих м'язів.

Суглобові ознаки: суглобові головки ковзають по схилу суглобового горбка вперед і вниз до вершини. При цьому шлях, проробляється ними, називається сагиттально суглобовим.

зубні ознаки:

1) передні зуби верхньої і нижньої щелепи змикаються ріжучими краями (встик);

2) середня лінія особи збігається з середньою лінією, що проходить між центральними зубами верхньої та нижньої щелепи;

3) бічні зуби не змикаються (бугорковий контакт), між ними утворюються щілини ромбовидної форми (дезокклюзіі). Величина щілини залежить від глибини різцевого перекриття при центральному змиканні зубних рядів. Більше у осіб з глибоким прикусом і відсутній у осіб з прямим.

Ознаки бічній оклюзії (на прикладі правої)

М'язові ознаки:виникає при зміщенні нижньої щелепи вправо і характеризується тим, що в стані скорочення знаходиться ліва латеральний крилоподібний м'яз.

Суглобові ознаки:в суглобі зліва суглобова головка знаходиться на вершині суглобового горбка, зміщується вперед, вниз і досередини. По відношенню до сагітальній площині утворюється кут суглобового шляху (кут Бенетта). Ця сторона називається балансує. На стороні зміщення - справа (Робочій стороні), Суглобова головка знаходиться в суглобової ямці, здійснюючи обертання навколо своєї осі і трохи вгору.

При бічній оклюзії нижня щелепа зміщена на величину горбів верхніх зубів. Зубні ознаки:

1) центральна лінія, що проходить між центральними різцями «розірвано», зміщена на величину бокового зміщення;

2) зуби справа змикаються однойменними буграми (робоча сторона). Зуби зліва змикаються різнойменними буграми, нижні щічні бугри змикаються з верхніми піднебінними (балансує сторона).

Всі види оклюзії, як і будь-які переміщення нижньої щелепи, відбуваються в результаті роботи мускулатури - є динамічними моментами.

Положення нижньої щелепи (статичну) - це так зване сосmoяніе отнoсітельного фізіологічного спокою.Мускулатура при цьому знаходиться в стані мінімальної напруги або функціонального рівноваги. Тонус м'язів, що піднімають нижню щелепу, урівноважений силою скорочення м'язів, що опускають нижню щелепу, а також вагою тіла нижньої щелепи. Суглобові головки знаходяться в суглобових ямках, зубні ряди роз'єднані на 2 - 3 мм, губи зімкнуті, носогубні і підборіддя складки помірно виражені.

прикус

прикус - це характер змикання зубів в положенні центральної оклюзії.

Класифікація прикусів:

1. Фізіологічний прикус, що забезпечує повноцінну функцію жування, мови і естетичний оптимум.

а) ортогнатіческій - характеризується всіма ознаками центральної оклюзії;

б) прямий - має також всі ознаки центральної оклюзії, за винятком ознак, характерних для фронтального відділу: ріжучі краї верхніх зубів не перекривають нижні, а змикаються встик (центральна лінія збігається);

в) фізіологічна прогнатия (біпрогнатія) - передні зуби нахилені вперед (вестибулярно) разом з альвеолярним відростком;

г) фізіологічна опістогнатія - передні зуби (верхні і нижні) нахилені орально.

2. Патологічний прикус, при якому порушується функція жування, мови, зовнішній вигляд людини.

а) глибокий;

б) відкритий;

в) перехресний;

г) прогнатия;

д) прогения.

Розподіл прикусів на фізіологічні і патологічні умовно, так як при втраті окремих зубів або пародонтопатії відбувається зміщення зубів, і нормальний прикус може стати патологічним.

оклюзія зубів - це змикання зубних рядів або окремих зубів протягом короткого або тривалого періоду часу. Оклюзію ділять на наступні види: центральна, передня і бічна.

Центральна оклюзія. Цей вид оклюзії характеризується змиканням зубів з максимальною кількістю міжзубних контактів. При цьому недугу головка нижньої щелепи знаходиться дуже близько до основи суглобового горбка. Також слід зазначити, що всі м'язи щелеп скорочуються рівномірно і одночасно. Ці м'язи приводять в рух нижню щелепу. Через такого становища дуже вірогідні бічні рухи нижньої щелепи.

передня оклюзія. При передній оклюзії спостерігається висування нижньої щелепи вперед. При передній оклюзії може спостерігатися цілком. Якщо прикус нормальний, то середня лінія особи збігається з середньою лінією центральних різців. Передня оклюзія дуже схожа з центральною. Однак є відмінність в розташуванні головки нижньої щелепи. При передній оклюзії вони знаходяться ближче до суглобових бугоркам і трохи висунуті вперед.

бічна оклюзія. Даний вид оклюзії виникає при зміщенні нижньої щелепи вліво або вправо. Головка нижньої щелепи стає рухомий. Але залишається біля основи суглоба. При цьому з іншого боку вона зміщується вгору. Якщо виникла задня оклюзія, то виникає зсув нижньої щелепи. При цьому вона втрачає своє центральне розташування. Під час цього головки суглобів зміщуються догори. Страждають задні скроневі м'язи. Вони знаходяться в постійній напрузі. Функції нижньої щелепи частково порушуються. Вона перестає рухатися убік.

Дані види оклюзій називаються фізіологічними і в деяких випадках вважаються нормою. Однак є ще й патологічна оклюзія в стоматології. Патологічні оклюзії небезпечні тим, що при їх виникненні порушуються абсолютно всі функції жувального апарату. Такі стани характерні для деяких захворювань, які здатні викликати оклюзію зубів: захворювання пародонту, втрата зубів, аномалії прикусу і деформація щелепи, підвищена зношуваність зубів.

Слід відзначити той факт, що оклюзія безпосередньо пов'язана з прикусом зубів. Можна навіть сказати, що це одне й те саме поняття. У зв'язку з цим слід розібрати види і причини виникнення патологічних прикусів або оклюзій.

дистальний прикус

Даний вид прикусу багато в чому відрізняється. Відмінною рисою є надмірно розвинена верхня щелепа. Це не є добре. Справа в тому, що при такому прикусі порушується розподіл жувального навантаження. Людині зручніше відкушувати їжу бічними зубами. У зв'язку з цим саме бічні зуби дуже схильні до виникнення карієсу. Для того, щоб приховати не естетичний недолік, пацієнт в більшості випадків підтягує нижню губу до верхньої. Багато фахівців радять для усунення такого виду прикусу повністю видалити зуби на верхній щелепі з подальшою установкою імплантів. Однак зараз існують, яка, дає дуже позитивні результату.

причини оклюзії

• Генетична схильність.
• Хронічні ЛОР-захворювання, які виникали в дитинстві. При цьому вони супроводжувалися тим, що дитина дихав НЕ носом, а ротом.
• Шкідливі звички, наприклад смоктання пальця в дитинстві може привести до виникнення такого прикусу.

прямий прикус

Прямий прикус дуже схожий на фізіологічний, тому його складно відрізнити. Однак і є відмінності. Зуби при прямому прикусі контактують один з одним ріжучими краями. А в нормі повинні заходити один за одного. Лікарі іноді говорять, що це абсолютно нормально. Хоча, це не так. справа в тому, що контактують ріжучі поверхні в подальшому призводять до патологічної стертості зубів. Згодом зуби починають стиратися. Це веде до зміни суглобів, а потім може виникнути обмеження відкривання рота. Такий прикус в обов'язковому порядку вимагає відповідного лікування. А лікування полягає в тому, що на ріжучі взаємодіючі поверхні зуби ставлять спеціальні силіконові капи.

глибокий прикус

При глибокому прикусі спостерігається перекривання нижніх зубів верхніми більше, ніж на половину. Такий прикус може бути розвинений не тільки на передній частині щелепи, а й на бічних частинах. Такий тип прикусу (оклюзії) небезпечний тим, що дуже рано може розвинутися таке захворювання, як пародонтоз. Крім цього, таким хворим може загрожувати поява пародонтиту (). Дуже страждає слизова оболонка рота, так як вона постійно пошкоджується зубами. Крім цього, обсяг порожнини рота зменшується, а це призводить до порушень ковтання їжі і дихання. У більшості випадків стираються деякі групи фронтальних зубів. Хворі скаржаться на хрест, потьохкування і біль в суглобах. Протезування такого прикусу здійснюється дуже важко.

відкритий прикус

При відкритому прикусі зуби пацієнта не змикаються взагалі. Відповідно і не контактують між собою ніяким чином. Такий прикус може зустрічатися в передній частині і в бічних частинах. Крім цього в такий процес можуть бути задіяні як поодинокі зуби, так і цілі групи зубів. У місцях, де зуби не можуть замикатися, порушується процес пережовування їжі. З цього випливає, що, чим більше зубів не замикається, тим важче здійснюється пережовування їжі. А відповідно виникають проблеми з боку травної системи. Крім цього, пацієнти з таким прикусом страждають порушеннями мови.

причини:

• Тривале використання соски і смоктання пальця в дитячому віці.
• Практично всі ЛОР-захворювання.
• Неправильна функція ковтання в процесі формування і росту зубів у дитячому віці.

Оклюзія зубів повинна виявлятися на ранніх стадіях. Відповідно і лікування повинно бути розпочато вчасно. В основному дані недуга «закладається» з дитинства через шкідливих звичок дитини. Тому. Щоб запобігти появі оклюзії, варто дуже уважно стежити за своїми дітьми.

Оклюзія - це найбільш повне змикання між ріжучими краями або жувальними поверхнями зубів, яке відбувається одномоментно при рівномірно скорочених жувальних м'язах. У це поняття також включаються динамічні характеристики, що дозволяють визначити роботу м'язів обличчя і скронево-нижньощелепного суглоба.

Вірна оклюзія надзвичайно важлива для правильної роботи всього зубочелюстного апарату. Вона забезпечує необхідне навантаження зубів і альвеолярних відростків, виключає перевантаження пародонту, відповідає за коректну роботу скронево-нижньощелепного суглоба і всіх лицьових м'язів. При її аномаліях, які спостерігаються при відсутності зубів в ряду, захворюваннях пародонту та інших функціональних порушеннях зубощелепної системи, страждає не тільки естетика особи. Вони можуть також викликати підвищену стираемость зубів, запалення суглоба, перенапруження м'язів і порушення в роботі шлунково-кишкового тракту. Саме тому будь-які аномалії оклюзії зубів вимагають лікування.

Види оклюзії зубів

Всі рухи нижньої щелепи забезпечуються роботою м'язів, а значить, види оклюзії повинні описуватися в динаміці. Розрізняють статичну і динамічну, деякі дослідники виділяють також окклюзию в стані спокою, яка визначається зімкнутими губами і роз'єднаними на кілька міліметрів зубами. Статична оклюзія характеризує стан щелеп при їх звичному стисненні один щодо одного. Динамічна описує їх взаємодію при русі.

Різні джерела роблять акцент на різних аспектах центральної оклюзії. Одні дивляться, перш за все, на розташування нижньощелепного суглоба, інші вважають першочергово значущим стан (повне скорочення) жувальних і скроневих м'язів. Однак в ортопедії і при реставраціях, коли важливо правильно розрахувати співвідношення зубів у рядах, стоматологи вважають за краще характеристики, які можна оцінити візуально, без використання складних апаратів. Йдеться про максимальну площі змикання з дотриманням формул:

• сагиттальная центральна лінія особи пролягає між передніми різцями верхньої і нижньої щелепи;
• нижні різці впираються в піднебінні горбки верхніх, а їх коронки перекриваються на одну третину;
• зуби мають щільний контакт з двома антагоністами, крім третіх молярів і передніх нижніх різців.

Невелике висування нижньої щелепи формує передню оклюзію. Уявна вертикальна серединна лінія розділяє передні верхні і нижні різці, які, в свою чергу, стикаються ріжучими краями.

Верхні і нижні корінні зуби можуть замикатися нерівномірно, формуючи бугорковий контакт.

Задня оклюзія характеризується пересуванням нижньої щелепи у напрямку до потилиці.

При бічній оклюзії сагиттальная лінія розірвана зі зміщенням вправо або вліво, зуби однієї, робочої, сторони стосуються однойменних горбів своїх антагоністів, тоді як з іншого - балансує - протилежних (верхні піднебінні з нижніми щічними).

Одні характеристики оклюзійної системи мають генетичні причини, інші виробляються в процесі росту. Спадковий фактор може вплинути на форму, розмір щелеп, розвиток м'язів, прорізування зубів, а функціональний апарат формується під впливом різних внутрішніх і зовнішніх факторів в ході розвитку щелеп.

Розуміння оклюзії дуже важливо при реставраційних та ортопедичних роботах в стоматології, щоб функція жувального апарату була відновлена \u200b\u200bякомога повніше.

Центральна оклюзія - це вид артикуляції, при якій м'язи, що підводять нижню щелепу, рівномірно і максимально напружені з обох сторін. Через це при змиканні щелеп між собою стикається максимальну кількість точок, що провокує формування. Суглобові головки при цьому завжди знаходяться біля самої основи ската горбка.

Ознаки центральної оклюзії

До основних ознак центральної оклюзії відносяться:

• кожен нижній і верхній зуб щільно змикається з протилежним йому (крім центральних нижніх різців і трьох верхніх молярів);
• у фронтальному відділі абсолютно все нижні зуби перекриваються верхніми не більше ніж на 1/3 коронки;
• правий верхній моляр з'єднується з нижніми двома зубами, покриваючи їх на 2/3;
• різці нижньої щелепи щільно контактують з піднебінними буграми верхніх;
• щічні бугри, що розташовуються на нижній щелепі, перекриті верхніми;
• піднебінні горбки нижньої щелепи розташовуються між мовний і щічними;
• між нижніми і верхніми різцями середня лінія завжди знаходиться в одній площині.

Визначення центральної оклюзії

Існує кілька методик визначення центральної оклюзії:

1. функціональна схема - голову пацієнта закидають назад, вказівні пальці лікар кладе на зуби нижньої щелепи і ставить в куточки рота спеціальні валики. Пацієнт піднімає кінчик язика, стосується їм піднебіння і одночасно ковтає. Коли рот закривається, видно, як змикаються зубні ряди.
2. інструментальна методика - передбачає використання пристрою, яке записує руху щелеп в горизонтальній площині. При визначенні центральної оклюзії при частковій відсутності зубів насильно зміщують рукою, натискаючи на підборіддя.
3. Анатомо-фізіологічна методика - визначення стану при фізіологічному спокої щелеп.