Що таке манітол у таблетках. Маннітол. Форма випуску та склад

Формула: C6H14O6, хімічна назва: 1,2,3,4,5,6-гексангексол; D-маніт; D-манітол.
Фармакологічна група:органотропні засоби/ засоби, що регулюють функцію органів сечостатевої системита репродукцію/ діуретики; органотропні засоби / респіраторні засоби / секретолітики та стимулятори моторної функції дихальних шляхів.
Фармакологічна дія:діуретичне, протинабрякове, муколітичне, відхаркувальне.

Фармакологічні властивості

Маннітол є осмотичним діуретиком. Маннітол є ліофілізованою масою світло-жовтого кольору. Маннітол розчинний у воді, дуже легко розчинний у гарячій воді. Застосування манітолу призводить до утримання води в ниркових канальцях і збільшення об'єму сечі за рахунок підвищення осмотичного тиску сироватки крові та фільтрації в ниркових клубочках без подальшого зворотного всмоктування в ниркових канальцях (маннітол мало піддається канальцевій реабсорбції). В основному манітол діє в проксимальних канальцях, але ефект незначною мірою зберігається і в низхідній петлі нефрону, а також у збірних трубочках. Маннітол не проникає через тканинні бар'єри (наприклад, гематоенцефалічний бар'єр) та мембрани клітин, не збільшує концентрацію залишкового азоту у сироватці крові. Маннітол викликає переміщення рідини з тканин (зокрема, головного мозку, очного яблука) у судинне руслозбільшуючи осмолярність сироватки крові. Діурез від застосування манітолу супроводжується помірним збільшенням виведення натрію без значних впливів на виведення калію. Маннітол викликає виражений діуретичний ефект, у якому спостерігається виведення великої кількості осмотично вільної води, і навіть натрію, хлору, без значного виведення калію. Діуретичний ефект манітолу тим вищий, що більша його концентрація (доза). Маннітол неефективний при порушеній функції фільтрації нирок, а також при азотемії у пацієнтів з асцитом і цирозом печінки. Маннітол викликає збільшення обсягу циркулюючої крові.
Висушений розпиленням манітол можна вводити інгаляційно за допомогою особливого інгаляційного пристрою. Інгаляція манітолу призначена для покращення легеневої гігієни шляхом корекції порушення мукоциліарного кліренсу, який характерний для муковісцидозу. Точний механізм дії манітолу при інгаляції невідомий, але передбачається, що інгаляційне введення манітолу змінює в'язкопружні властивості мокротиння, збільшує гідратацію навколовікового шару рідини та підвищує кашльовий та мукоциліарний кліренс.
Об'єм розподілу манітолу при внутрішньовенному введенні відповідає обсягу позаклітинної рідини, оскільки лікарський препарат розподіляється лише у позаклітинному секторі. Маннітол при внутрішньовенному введенні не проникає через клітинні мембрани та тканинні бар'єри (наприклад, плацентарний та гематоенцефалічний бар'єри). Маннітол при внутрішньовенному введенні може незначно метаболізуватися у печінці з утворенням глікогену та вуглекислого газу. Період напіввиведення манітолу після внутрішньовенного введення становить приблизно 100 хвилин. Маннітол при внутрішньовенному введенні виводиться нирками. Виведення манітолу регулюється клубочковою фільтрацією, без значної участі секреції та зворотного всмоктування у ниркових канальцях. При внутрішньовенному введенні 100 г манітолу 80 % лікарського препаратувизначається сечі протягом трьох годин. У пацієнтів з нирковою недостатністю період напіввиведення манітолу при внутрішньовенному введенні може зростати до 36 годин.
У дослідженні 18 здорових дорослих добровольців чоловічої статі абсолютна біодоступність манітолу при інгаляційному способі введення при порівнянні з внутрішньовенним введенням склала від 0,44 до 0,74. Ступінь та швидкість всмоктування манітолу при інгаляційному способі введення була дуже близька до ступеня та швидкості всмоктування після перорального застосування. Максимальна концентрація манітолу в сироватці після інгаляційного способу введення досягалася через 1 - 2 години. У дослідженні у 9 пацієнтів з муковісцидозом (3 підлітки, 6 дорослих) з інгаляційним введенням 400 мг манітолу у вигляді одноразової дози (у перший день), далі два рази на день протягом одного тижня (2 – 7 дні), параметри фармакокінетики манітолу однаковими для підлітків і дорослих, крім більш тривалого середнього кінцевого періоду напіввиведення, що здається, у підлітків (у перший день - 7,29 години, у сьомий день - 6,52 години) при порівнянні з дорослими (у перший день - 6,10 години, в сьомий день – 5,42 години). В цілому, порівняння площі під фармакокінетичною кривою концентрація - час інгаляційного манітолу між першим днем ​​і сьомим днем ​​показало незалежність фармакокінетики від часу, показуючи лінійність на рівні дози, що вводиться в цьому дослідженні. Маннітол метаболізується мікрофлорою кишечника при прийомі внутрішньо, але після внутрішньовенного введення якогось значного метаболізму не відзначається. Невеликий відсоток маннітолу, що системно всмоктується, піддається печінковому метаболізму з утворенням вуглекислого газу і глікогену. Дослідження, проведені на мишах, щурах, людях, показали, що манітол не має токсичних метаболітів. Метаболізм манітолу при інгаляційному способі введення у ході фармакокінетичних досліджень не вивчався. Дослідження осідання в легенях показали 24,7% осідання інгаляційного манітолу, що вказує на його розподіл органі-мішені. У доклінічних токсикологічних дослідженнях показано, що маннітол, що потрапляє в легені, всмоктується в кров, при цьому максимальна плазмова концентрація лікарського препарату досягається протягом однієї години. У фармакокінетичних дослідженнях манітолу у 18 здорових дорослих добровольців після внутрішньовенного введення 500 мг манітолу обсяг його розподілу становив від 20,5 до 48,1 літрів. Відсутні докази того, що манітол накопичується в організмі, тому розподіл інгаляційного манітолу у фармакокінетичних дослідженнях не оцінювався. Сукупний об'єм манітолу, що надійшов у сечу протягом доби, був близьким до об'єму, який надійшов у сечу після інгаляції (55 %) та прийому внутрішньо (54 %) манітолу. При внутрішньовенному введенні манітол виводиться у майже незміненому вигляді шляхом клубочкової фільтрації. З сечею протягом доби виводиться 87% дози манітолу. Середній кінцевий період напіввиведення манітолу у дорослих із плазми крові становив приблизно 4 – 5 годин, із сечі – приблизно 3,6 годин.

Показання

Для внутрішньовенного введення: внутрішньочерепна гіпертензія (при печінковій або нирковій недостатності); набряк мозку; епілептичний статус; гострий нападглаукоми; внутрішньоочна гіпертензія (при неефективності інших лікарських препаратів, що знижують внутрішньоочний тиск); гостра печінкова недостатність; гостра печінкова недостатність у пацієнтів із збереженою фільтраційною функцією нирок (у складі комбінованого лікування); інші стани, що вимагають підвищення діурезу; олігурія при гострій нирковій недостатності; для визначення швидкості гломерулярної фільтрації при гострій олігурії; посттрансфузійні ускладнення після введення несумісної крові; форсований діурез при отруєнні саліцилатами, барбітуратами, препаратами літію, бромідами, іншими лікарськими засобами, медикаментами, хімічними та отруйними речовинами; профілактика гемолізу та гемоглобінемії при виконанні хірургічних маніпуляцій типу шунтування на серцево-легеневій системі або при трансуретральній резекції передміхурової залози, а також при хірургічних втручаннях із застосуванням екстракорпорального кровообігу для попередження ішемії нирок та пов'язаної з нею.
Для інгаляційного застосування: муковісцидоз у пацієнтів віком понад 6 років на додаток до використання дорнази альфа, а також при непереносимості дорнази альфа або відсутності позитивної реакції на її застосування.

Спосіб застосування манітолу та дози

Маннітол вводиться внутрішньовенно (повільно струминно або краплинно), використовується інгаляційно.
Доза маннітолу, що внутрішньовенно вводиться, залежить від ваги, віку, стану пацієнта і супутнього лікування. Перед внутрішньовенним введенням препарат необхідно підігріти (можна на водяній бані) до 37 градусів Цельсія.
Профілактична внутрішньовенна доза манітолу становить 0,5 г/кг маси тіла, лікувальна – 1,0 – 1,5 г/кг; добова дозаманітол не повинна перевищувати 140 - 180 г.
При гострій нирковій недостатності добова доза манітолу для дорослих становить 50 – 180 г манітолу. У багатьох випадках адекватний терапевтичний ефект досягається при застосуванні дози від 50 до 100 г на добу. Максимальна швидкість внутрішньовенного введення протягом перших п'яти хвилин може становити 200 мг/кг, далі швидкість внутрішньовенного введення лікарського засобу повинна бути скоригована для підтримки діурезу на рівні 30 - 50 мл/год. У разі необхідності можливе повторне внутрішньовенне введення манітолу в тій же дозі через 4 - 8 годин із максимальною добовою дозою 180 г.
Пацієнтам із підозрою на ниркову недостатність або з олігурією необхідно внутрішньовенне введення тестової дози манітолу (приблизно 200 мг/кг маси тіла) протягом 3 – 5 хвилин. Відповідь на тестову дозу вважається достатньою, якщо рівень діурезу в найближчі 2-3 години становить 30-50 мл/год. За відсутності адекватної відповіді можливе повторне внутрішньовенне введення тестової дози, але якщо ефекту не досягнуто і при повторному внутрішньовенному введенні, терапію манітолом необхідно припинити.
При набряку мозку, підвищеному внутрішньочерепному тиску, внутрішньовенна доза манітолу становить від 1,5 до 2 г/кг маси тіла, яку вводять протягом 30 - 60 хвилин; також клінічний ефект досягався при застосуванні дози лікарського засобу 0,25 - 0,5 г/кг, яку вводили не частіше, ніж кожні 6 - 8 годин.
Для зниження підвищеного внутрішньоочного тиску доза манітолу становить 1,5 – 2 г/кг маси тіла, яку вводять протягом 0,5 – 1 години. При підготовці пацієнта до офтальмологічної операції для досягнення максимального ефекту вводять манітол за 1 - 1,5 години до операції в дозі 1,5 - 2 г/кг маси тіла.
Для профілактики інтраопераційної та післяопераційної ішемії та пов'язаної з нею гострої ниркової недостатності манітол вводять внутрішньовенно у дозі 50 – 100 г під час або відразу після операції.
Для забезпечення форсованого діурезу при постінфузійних ускладненнях, отруєннях саліцилатами, барбітуратами, препаратами літію, бромідами, іншими лікарськими препаратами, медикаментами, хімічними та отруйними речовинами доза манітолу повинна бути скоригована для підтримки діурезу на годину1. Початкова доза навантаження може становити приблизно 25 г.
При підготовці пацієнта до хірургічного втручання манітол необхідно вводити внутрішньовенно за 1-1,5 години до операції для досягнення максимального ефекту. При проведенні операцій із штучним кровообігом безпосередньо перед початком перфузії в апарат вводять 20 – 40 г манітолу.
Перед початком терапії манітолом для інгаляційного застосування усі пацієнти повинні пройти оцінку на підвищену бронхіальну реактивність до інгаляційного манітолу при отриманні початкової дози. Пацієнти, яким протипоказана спірометрія та з цієї причини не можуть пройти оцінку на підвищену бронхіальну реактивність при прийомі початкової дози манітолу для інгаляційного застосування, не повинні отримувати лікарський препарат. Пацієнт повинен застосовувати початкову дозу манітолу для інгаляційного застосування (400 мг) під контролем та наглядом досвідченого лікаря або іншого медичного працівника, який пройшов відповідну підготовку та має обладнання для контролю насичення киснем гемоглобіну, проведення спірометрії та зняття гострого нападу бронхоспазму. Пацієнт повинен попередньо отримати бронхолітичний препарат за 5 - 15 хвилин до прийому початкової дози манітолу для інгаляційного застосування (але після вимірювання вихідних обсягів форсованого видиху за першу секунду та насичення гемоглобіну киснем). Усі вимірювання об'єму форсованого видиху за першу секунду та контроль насичення гемоглобіну киснем проводяться за одну хвилину після вдихання дози манітолу для інгаляційного застосування. Оцінка під час використання початкової дози манітолу для інгаляційного застосування проводиться поетапно. На першому етапі проводиться вимірювання вихідних обсягів форсованого видиху за першу секунду та насичення гемоглобіну киснем пацієнта до прийому початкової дози манітолу для інгаляційного застосування. На другому етапі пацієнт вдихає 40 мг лікарського засобу, після чого проводиться контроль насичення гемоглобіну киснем. На третьому етапі пацієнт вдихає 80 мг лікарського засобу, після чого проводиться контроль насичення гемоглобіну киснем. На четвертому етапі пацієнт вдихає 120 мг лікарського препарату, після чого проводиться вимірювання обсягу форсованого видиху за першу секунду та контроль насичення гемоглобіну киснем. На п'ятому етапі пацієнт вдихає 160 мг лікарського препарату, після чого проводиться вимірювання обсягу форсованого видиху за першу секунду та контроль насичення гемоглобіну киснем. На шостому етапі проводиться вимірювання обсягу форсованого видиху за першу секунду пацієнта через 15 хвилин після прийому початкової дози.
Під час оцінки при застосуванні початкової дози лікарського препарату важливо навчити пацієнта до правильної техніки використання інгалятора. Кожна капсула манітолу для інгаляційного застосування вставляється в пристрій окремо. Вміст капсули вдихається за допомогою інгалятора за один або два вдихи. Після вдихання порожня капсула викидається, а інгалятор вставляється наступна капсула.
Пацієнт, у якого визначена підвищена бронхіальна реактивність на манітол для інгаляційного застосування, не повинен отримувати терапевтичних доз за будь-якої з наступних умов: 10 процентне або більше падіння насичення гемоглобіну киснем у будь-якій точці під час проведення оцінки; падіння обсягу форсованого видиху за першу секунду на 20% і більше при сумарній дозі лікарського препарату 240 мг; падіння обсягу форсованого видиху за першу секунду на 20% і більше (при порівнянні з вихідним рівнем) наприкінці оцінки та відсутність відновлення до менше 20% від вихідного рівня протягом 15 хвилин.
Не слід призначати режим терапевтичної дози манітолу для інгаляційного застосування до проведення оцінки прийому початкової дози.
Рекомендоване дозування манітолу для інгаляційного застосування становить 400 мг 2 рази на день вранці та ввечері за 2 – 3 години до сну.
При застосуванні манітолу для інгаляційного застосування інгалятор слід замінювати після одного тижня використання. Якщо інгалятор вимагає очищення, спочатку необхідно переконатися у відсутності в ньому капсули, далі слід промити його в теплій воді і перед наступним використанням дати йому повністю висохнути на повітрі.
За 5 - 15 хвилин до використання манітолу для інгаляційного застосування пацієнт повинен отримати бронхолітичний препарат. Рекомендований порядок дій: застосування бронхолітичного лікарського препарату, введення манітолу для інгаляційного застосування, фізіотерапія або вправи, далі застосування дорнази-альфа (якщо використовується).
Для усунення фази підвищення обсягу циркулюючої крові, у тому числі і при серцевій недостатності, необхідно поєднувати введення манітолу спільно з «петльовими» діуретиками.
У зв'язку з ризиком розвитку набряку легенів при лівошлуночковій серцевій недостатності слід поєднувати застосування манітолу з швидкодіючими «петльовими» діуретиками.
Під час застосування манітолу необхідно контролювати показники центральної гемодинаміки, артеріального тиску, діурезу, рівнів електролітів у плазмі крові (хлор, калій, натрій)
При появі під час введення манітолу головного болю, запаморочення, блювання, порушення зору необхідно припинити введення лікарського препарату та виключити розвиток такого ускладнення, як субарахноїдальна та субдуральна кровотеча.
Під час застосування манітолу у разі появи ознак зневоднення потрібне введення в організм рідини.
Можливе використання манітолу при серцевій недостатності (але разом із «петльовими» діуретиками) і при гіпертонічному кризі з енцефалопатією.
Повторне введення манітолу необхідно проводити під контролем показників водно-електролітного стану сироватки.
Введення манітолу при анурії, що спричинена органічними захворюваннями нирок, може призвести до розвитку набряку легенів.
Внаслідок ризику розвитку псевдоаглютинації не слід спільно вводити манітол та проводити переливання крові через одну інфузійну систему.
При спільному введенні манітолу з іншими лікарськими засобами для контролю фармацевтичної сумісності необхідно провести перевірку на розчинність та стабільність їх у розчині манітолу.
Можливі випадки кристалізації лікарського засобу при зберіганні його при температурі нижче 20 градусів Цельсія. При випаданні кристалів лікарський препарат необхідно нагріти на водяній бані за температури від 50 до 70 градусів Цельсія до зникнення кристалів. Лікарський препарат придатний для використання, якщо розчин залишається прозорим і кристали не випадають знову при охолодженні до температури 36 градусів Цельсія.
Пацієнтів з астмою слід ретельно контролювати відсутність погіршення симптомів та ознак астми після прийому початкової дози манітолу для інгаляційного застосування. Необхідно проінформувати пацієнтів про те, що слід повідомляти свого лікаря про погіршення симптомом і ознак астми.
При оцінці під час прийому початкової дози манітолу для інгаляційного застосування до початку прийому лікарського препарату в терапевтичних дозах пацієнтів слід контролювати відсутність підвищеної бронхіальної реактивності до інгаляційного манітолу. Якщо пацієнт виявляє підвищену бронхіальну реактивність, то призначати манітол для інгаляційного застосування у терапевтичних дозах не слід. При контролі підвищеної бронхіальної реактивності використовуються звичайні запобіжні заходи. Маннітол для інгаляційного застосування може викликати бронхоспазм, що потребує терапії, навіть у пацієнтів, які не показали підвищену бронхіальну реактивність на початкову дозу інгаляційного манітолу.
Безпека та ефективність манітолу для інгаляційного застосування ще не була продемонстрована у пацієнтів з обсягом форсованого видиху за першу секунду менше ніж 30 % від належного.
Офіційні дослідження манітолу для інгаляційного застосування у пацієнтів з порушенням функціонального стану нирок або печінки не проводилися. Відсутні конкретні рекомендації щодо доз для цих груп пацієнтів.
Стан пацієнтів із значними епізодами кровохаркання в анамнезі (більше 60 мл) під час використання манітолу для інгаляційного застосування має ретельно контролюватись. Офіційні дослідження манітолу для інгаляційного застосування у пацієнтів із епізодами кровохаркання протягом попередніх шести місяців не проводились.
Дослідження дії інгаляційного манітолу на фертильність не проводилося.
Маннітол для інгаляційного застосування не рекомендується використовувати у дітей віком до 6 років через недостатні дані щодо ефективності та безпеки.
У дослідженнях другої та третьої фази середній вік пацієнтів становив приблизно 20 років. Вік найстаршого пацієнта у дослідженні другої фази становив 56 років. Конкретних рекомендацій щодо доз для застосування інгаляційного манітолу в осіб похилого віку немає.
Побічні реакції манітолу для інгаляційного застосування оцінювалися в дослідженні DPM-CF-301, учасники якого приймали досліджуваний препарат від 1 до 218 днів при середній тривалості дії 135,5 (70,09) днів. Тривалість впливу лікарського препарату в дитячій та підлітковій підгрупах склала відповідно 136,2 (69,24) та 145,7 (64,58) днів. Загалом було зареєстровано 822 небажані реакції у 154 (87 %) пацієнтів у групі, які приймали манітол, та 541 небажана реакція у 109 (92,4 %) пацієнтів у контрольній групі. Про пов'язані з терапією небажані реакції повідомили 72 (40,7 %) пацієнта, які отримували манітол, та 26 (22 %) пацієнтів з контрольної групи. Кровохаркання, біль у фаринголарингеальній ділянці, кашель, зубний біль, діарея та блювання чаші відзначалися у пацієнтів, які отримували манітол. У цьому дослідженні 28 (15,8%) пацієнтів, які отримували манітол, та 10 (8,5%) пацієнтів із контрольної групи вийшли з дослідження у зв'язку з розвитком небажаних реакцій. Найбільш часто відзначається небажаними реакціями, які призвели до виходу пацієнтів із дослідження, були кровохаркання, погіршення стану, кашель.
У ході оцінки при використанні початкової дози лікарського препарату найбільш часто спостерігається побічна реакція, яка пов'язана з прийомом манітолу для інгаляційного застосування, є кашель. В ході оцінки при використанні початкової дози лікарського препарату найважливішою побічною дією, яка пов'язана з прийомом манітолу для інгаляційного застосування, є бронхоспазм. Очікується, що більшість пацієнтів, які приймають манітол для інгаляційного застосування в режимі терапевтичної дози, можуть розвинутись побічні реакції. Найбільш часто спостерігається побічна реакція, яка пов'язана з використанням манітолу для інгаляційного застосування в режимі терапевтичної дози, є кашель. Клінічно найважливішою побічною реакцією, яка пов'язана з використанням манітолу для інгаляційного застосування в режимі терапевтичної дози, є кровохаркання.
У зв'язку з кровохарканням 5 учасників дослідження групи манітолу вийшли з дослідження. Жоден із учасників дослідження у контрольній групі не припинив участі у дослідженні через кровохаркання. Кровохаркання було більш поширене як серйозна побічна дія у групі манітолу (6 (3,4 %) пацієнтів, які брали участь у дослідженні, при порівнянні з 2 (1,7 %) пацієнтами у контрольній групі). Однак, частка пацієнтів, які повідомили про кровохаркання як побічну дію або про кровохаркання при загостренні захворювання, склала 15,8% у групі манітолу та 15,3% у контрольній групі.
Кашель є надзвичайно поширеною побічною дією при використанні манітолу для інгаляційного застосування. Хоча вологий кашель вказувався як поширена побічна дія, він є корисним при очищенні від мокротиння.
Не було отримано доказів канцерогенності при дослідженні у щурів та мишей протягом двох років із введенням манітолу (5 % і менше) у їжу. Не проводилось досліджень канцерогенності з інгаляційним манітолом. Не виявлено кластогенного та мутагенного впливу при аналізі манітолу в стандартній серії випробувань на генетичну токсичність. Дія інгаляційного маннітолу на гематологічні показники, біохімічний показник функціонального стану печінки, параметри сечовини сироватки крові та рівень електролітів не спостерігалося.
Відсутні дані про вплив манітолу для внутрішньовенного введення на здатність виконувати потенційно небезпечні види діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (включаючи управління транспортними засобами, механізмами), тому що лікарський препарат застосовується виключно в умовах стаціонару. При застосуванні манітолу для інгаляційного введення не спостерігалося негативного впливу на здатність виконувати потенційно небезпечні види діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. На час застосування манітолу необхідно відмовитись від виконання потенційно небезпечних видівдіяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (включаючи керування транспортними засобами, механізмами).

Протипоказання до застосування

Для внутрішньовенного введення: гіперчутливість (у тому числі до допоміжних компонентів лікарського засобу); лівошлуночкова серцева недостатність (особливо лівошлуночкова серцева недостатність, що супроводжується набряком легень); набряк легенів; анурія на фоні гострого некрозу канальців нирок при тяжкому ураженні; гострий канальцевий некроз; органічні ураження нирок; порушення фільтраційної функції нирок; субарахноїдальний крововилив (за винятком кровотеч під час проведення трепанації черепа); геморагічний інсульт; порушення проникності гематоенцефалічного бар'єру; гіпонатріємія; дегідратація тяжкого ступеня тяжкості; гіпокаліємія; гіпохлоремія; хронічна серцева недостатність III – IV функціональний клас за класифікацією Нью-Йоркської Асоціації Кардіологів; період грудного вигодовування; вік до 18 років (безпека та ефективність використання не встановлені).
Для інгаляційного застосування: гіперчутливість (у тому числі до допоміжних компонентів лікарського засобу); бронхіальна гіперреактивність до інгаляційного манітолу; період грудного вигодовування; вік до 6 років (безпека та ефективність використання не встановлені).

Обмеження до застосування

Для внутрішньовенного введення: тяжкі порушення функціонального стану нирок; хронічна серцева недостатність; гіповолемія; літній вік; вагітність.
Для інгаляційного застосування: астма; порушення функції легень з обсягом форсованого видиху за першу секунду менше 30%; вагітність.

Застосування при вагітності та годуванні груддю

Строго контрольованих та адекватних досліджень безпеки застосування манітолу у жінок під час вагітності та годування груддю не проводилося. Відсутні клінічні дані щодо впливу манітолу на вагітність. Репродуктивні дослідження на тваринах із інгаляційним застосуванням манітолу не проводилися. Однак дослідження з пероральним введенням манітолу вказують на відсутність тератогенних ефектів у щурів та мишей при застосуванні у добових дозах до 1,6 г/кг та у хом'яків при застосуванні у добових дозах 1,2 г/кг. Оскільки наслідки можливої ​​реакції гіперреактивності на матір або плід невідомі, то при призначенні манітолу жінкам під час вагітності необхідно проявляти особливу обережність. Використання манітолу під час вагітності можливе за призначенням лікаря в тих випадках, коли очікувана користь лікування для матері вище за можливий ризик для плода. Немає даних про виділення манітолу із грудним молоком жінок. Екскреція манітолу в молоко у тварин не вивчалася. При необхідності застосування манітолу в період лактації грудне вигодовування слід припинити (невідомо, чи манітол виділяється з грудним молоком). Рішення про продовження/припинення грудного вигодовування або продовження/припинення терапії манітолом для інгаляційного застосування необхідно приймати з урахуванням переваг грудного вигодовування для дитини та користі терапії для матері.

Побічні дії манітолу

Взаємодія манітолу з іншими речовинами

При сумісному застосуванні манітолу та серцевих глікозидів можливе посилення токсичної дії серцевих глікозидів на тлі гіпокаліємії.
При сумісному застосуванні манітолу та інших діуретичних лікарських засобів відбувається посилення діуретичного ефекту останніх.
При сумісному застосуванні манітолу та неоміцину (а також всіх інших аміноглікозидів) збільшується ризик розвитку ототоксичності та нефротоксичності.
При сумісному застосуванні манітолу (у високих дозах) та протипухлинних лікарських препаратів (ломустин (CCNU), метотрексат, цисплатин) можливе короткострокове (не більше 5 – 7 хвилин) збільшення проникності гематоенцефалічного бар'єру для протипухлинних лікарських препаратів.
При сумісному застосуванні манітолу та лікарських препаратів літію зростає виведення літію нирками, тому може знадобитися коригування дози.
При сумісному застосуванні манітолу та атракурію безілату (а також інших н-холінолітиків (міорелаксантів)) можливе посилення нервово-м'язової блокади.
При сумісному застосуванні манітолу та циклоспорину збільшується ризик розвитку нефротоксичності, тому необхідний регулярний контроль функціонального стану нирок.
При сумісному застосуванні манітолу та пероральних антикоагулянтів можливе зниження ефективності останніх внаслідок вторинного по відношенню до дегідратації збільшення концентрації факторів зсідання крові.
Маннітол фармацевтично несумісний з розчинами цефепіму, філграстиму, іміпенему/циластатину. При додаванні до розчину манітолу хлориду натрію та хлориду калію може статися випадання в осад манітолу. При спільному введенні манітолу з іншими лікарськими засобами для контролю фармацевтичної сумісності необхідно провести перевірку на розчинність та стабільність їх у розчині манітолу.
Маннітол для інгаляційного застосування безпечно та ефективно використовувався у клінічних дослідженнях спільно зі стандартними. лікарськими засобамидля терапії муковісцидозу, такими як антибіотики, муколітики, бронхолітики, вітаміни, ферменти підшлункової залози, системні та інгаляційні глюкокортикостероїди, анальгетики. Але офіційні дослідження взаємодій манітолу для інгаляційного застосування з іншими лікарськими засобами не проводились.

Передозування

Симптоми. При передозуванні манітол при внутрішньовенному введенні посилюються побічна діялікарського препарату. При швидкому внутрішньовенному введенні манітолу, особливо при зниженій гломерулярній фільтрації, можуть розвинутись підвищення внутрішньочерепного тиску, підвищення внутрішньоочного тиску, гіперволемія. Випадків передозування манітол при інгаляційному застосуванні в клінічних дослідженнях не спостерігалося. У сприйнятливих пацієнтів при передозуванні манітолом при інгаляційному застосуванні можуть виникнути бронхоспазм, надмірний кашель, при розвитку яких слід застосувати агоніст бета2-адренорецепторів та, у разі потреби, кисень. При передозуванні манітолом необхідно проведення симптоматичного та підтримуючого лікування.

Манніт - органічна сполука, багатоатомний (цукровий) спирт з шістьма атомами вуглецю - насичений аліфатичний шестиатомний спирт з формулою СН 2 ОН-(СНОН) 4 -СН 2 ОН або C 6 H 14 O 6 або C 6 H 8 (OH) 6 . Синонім – манітол.

Вперше було виділено з манни - лишайника, що росте у південних степах. Манною (у Біблії згадується як «манна небесна») також називається солодкий засохлий сік тамарискових дерев та чагарників. Пізніше ця речовина була виявлена ​​і в інших рослинах, наприклад, ясені манному та ясені круглистому, спаржі, буряку, цибулі, бузку, верблюжій колючці, інжирі, селери, жасмині, цвітній капусті, маслинах, грибах, морських водоростях (ламінарії).

Промисловим способом маніт отримують переробкою природної сировини, найчастіше морських коричневих водоростей. морська капуста), або відновленням фруктози. Існують способи одержання манітолу хімічним синтезом.

Властивості

Речовина являє собою кристалічний негігроскопічний порошок без кольору та запаху, солодкуватий на смак. Добре розчиняється у воді, аніліну, спирті, не розчиняється в ефірах, вуглеводнях.

Має слабкі кислотні та основні властивості. Утворює складні ефіри внаслідок взаємодії з кислотами, наприклад, шестиазотний ефір нітроманіт, який при ударі вибухає. При акуратному окисненні переходить у глюкозу. Утворює ангідриди.

Маніт має таку ж хімічну формулу, що дульцит і сорбіт. Розрізняються вони як оптичні стереоізомери. Маніт має вісь симетрії, зустрічається у вигляді d- і l-ізомерів, що обертають площину поляризації в різні боки, а також суміші цих модифікацій, яка не має оптичної активності.

Не токсичний, не викликає алергії, не сприяє розвитку карієсу, його можуть вживати навіть діти і вагітні. Комісія ЄС підтвердила, що в рекомендованих дозах маніт можна використовувати як цукрозамінник протягом тривалого часу, оскільки він набагато слабше підвищує рівень глюкози в крові, ніж сахароза. До того ж він майже вдвічі менш калорійний, ніж сорбіт та ксиліт.

Застосування маніту

У медицині використовується як слабке проносне для приготування. фізрозчинів, діуретичних, жовчогінних засобів; для виведення токсинів, барбітуратів, саліцилатів, бромідів, літію та інших речовин при отруєннях. Застосовується для діагностики роботи нирок.
- у фармацевтиці: для виробництва ліків для зниження внутрішньочерепного та внутрішньоочного тиску; препаратів для інтенсивної терапії у момент проведення операційного втручання; засобів, що застосовуються при нирковій та печінковій недостатності; зі зняттям судомного синдрому; для лікування шлунково-кишкового тракту. Популярний як наповнювач таблеток з приємним свіжим і солодкуватим смаком, особливо таблеток для розсмоктування.
- Харчова добавкаЕ421, стабілізатор в'язкості, кондитерський розпушувач - в харчопромі. Його додають у молочні та деякі інші продукти, щоб у них не утворювались грудки і вони не злежувалися. Завдяки малій гігроскопічності маніт використовують для приготування міцних глазурів цукерок, морозива та жувальних гумок. Е421 посилює охолодний ефект м'ятних цукерок та жувальних гумок. Застосовується як підсолоджувач продуктів для діабетиків, для дієтичного харчування.
- для виробництва оліф, смол, лаків, фарб, поверхнево-активних речовин (ПАР); як сировина для складних органічних синтезів у хімпромі.
- В аналітичній хімії розчин маніту використовують для титриметричного виявлення бору та германію.
- Для виробництва косметичних та парфумерних продуктів.
- У мікробіології для приготування живильних середовищ.
- для створення фону в електрохімічних методах аналізу речовини (у полярографії).
- Як індикатор для контролю технологічних процесів у металургії, текстильній, хімічній, харчовій індустрії та в сільському господарстві.

У магазині хімічних реактивів та обладнання «ПраймКемікалсГруп» купити маніт можна з доставкою за гарною ціною. Оптовим покупцям надаються знижки.

Розчин – 1 л:

  • Активна речовина: манітол 150 г.
  • Допоміжні речовини: натрію хлорид – 9 г, вода д/і – до 1 л.
  • Теоретична осмолярність: 1132 мОсм/л.

200 мл - флакони поліпропіленові (1) - картонні пачки.

200 мл - флакони поліпропіленові - картонні коробки (для стаціонарів).

Опис лікарської форми

Розчин для інфузій прозорий, безбарвний.

Фармакологічна дія

Осмотичний діуретик. Підвищуючи осмотичний тиск плазми та фільтрації без подальшої канальцевої реабсорбції, призводить до утримання води в канальцях та збільшення об'єму сечі. Підвищуючи осмолярність плазми, спричиняє переміщення рідини з тканин (зокрема, очного яблука, головного мозку) до судинного русла. Викликає виражений діуретичний ефект, при якому спостерігається виведення великої кількості осмотично вільної води, а також натрію, хлору без істотного виведення калію. Викликає підвищення ОЦК.

Маннітол у вигляді інгаляцій (у відповідній лікарській формі) призначений для покращення легеневої гігієни шляхом корекції порушення мукоциліарного кліренсу, характерного для муковісцидозу. Хоча точний механізм дії невідомий, передбачається, що при інгаляційному введенні манітолу змінюються в'язкопружні властивості мокротиння, підвищується гідратація навколоресневого шару рідини та збільшується мукоциліарний та кашльовий кліренс.

Фармакокінетика

При внутрішньовенному введенні манітолу Vd відповідає обсягу екстрацелюлярної рідини. Маннітол може зазнавати незначного метаболізму в печінці з утворенням глікогену. Виведення манітолу регулюється клубочковою фільтрацією без суттєвої канальцевої реабсорбції. T1/2 становить близько 100 хв. Виводиться нирками, при внутрішньовенному введенні в дозі 100 г 80% визначається сечі протягом 3 год. При нирковій недостатності T1/2 може збільшуватися до 36 год.

При інгаляційному введенні (у відповідній лікарській формі) абсолютна біодоступність манітолу порівняно з внутрішньовенним введенням склала 0,59±0,15. Швидкість та ступінь всмоктування манітолу після інгаляційного введення була дуже близька до швидкості та ступеня всмоктування після перорального прийому. T1/2 після інгаляційного введення становить 1,5±0,5 год. Метаболізм манітолу при інгаляційному введенні під час фармакокінетичних досліджень не вивчався. Дослідження осідання в легенях продемонстрували 24.7% осідання інгаляційного манітолу, що підтверджує його розподіл в органі-мішені. Доклінічні токсикологічні дослідження показують, що маннітол, що потрапляє в легені, всмоктується в кров; при цьому C max в сироватці досягається протягом 1 год. Доказів того, що манітол накопичується в організмі, немає. Сукупний обсяг манітолу, що потрапив у сечу за період 24 год, був близький до обсягу, що потрапив до сечі після інгаляції (55%) та перорального застосування (54%) манітолу. 87% дози виводиться із сечею протягом 24 год. Середній кінцевий T1/2 у дорослих із сироватки становив близько 4-5 год, із сечі – близько 3.6 год.

Клінічна фармакологія

Осмотичний діуретик.

Показання для застосування.

Для внутрішньовенного введення (струминно або краплинно)

Набряк мозку. Внутрішньочерепна гіпертензія. Епілептичний статус Внутрішньоочна гіпертензія, гострий напад глаукоми.

Олігурія при гострій нирковій недостатності. Для визначення швидкості гломерулярного фільтрування при гострій олігурії.

Гостра печінкова недостатність. Гостра печінкова недостатність у пацієнтів із збереженою фільтраційною здатністю нирок та інших станах, що потребують підвищення діурезу.

Отруєння барбітуратами, саліцилатами, бромідами, препаратами літію, форсований діурез при інших отруєннях.

Посттрансфузійні ускладнення після введення несумісної крові.

Для профілактики гемолізу та гемоглобінемії при трансуретральній резекції передміхурової залози або при виконанні хірургічних маніпуляцій типу шунтування на серцево-легеневій системі, при операціях з екстракорпоральним кровообігом.

Для інгаляційного введення

Лікування муковісцидозу у дітей віком від 6 років та дорослих на додаток до застосування дорнази альфа, а також у пацієнтів при непереносимості або неефективності дорнази альфа.

Протипоказання для застосування.

Дл внутрішньовенного введення: хронічна ниркова недостатність, порушення фільтраційної функції нирок, лівошлуночкова недостатність (особливо супроводжується набряком легень), геморагічний інсульт, субарахноїдальний крововилив (крім кровотеч під час трепанації черепа), тяжкі форми дегідратації, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія, підвищений

Для інгаляційного введення: бронхіальна гіперреактивність до інгаляційного манітолу.

Маннітол Застосування при вагітності та дітям

Адекватних та строго контрольованих досліджень у людини не проводилося.

Застосування манітолу при вагітності та в період лактації можливе у випадках, коли передбачувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода або немовляти.

Маннітол Побічні дії

При внутрішньовенному введенні

З боку обміну речовин: порушення водно-електролітного балансу (підвищення ОЦК, гіпонатріємія розведення, гіперкаліємія) та їх прояви ( м'язова слабкість, судоми, сухість у роті, спрага, порушення свідомості).

Інші: тахікардія, біль за грудиною, тромбофлебіт, висипання на шкірі.

При інгаляційному введенні

З боку обміну речовин: часто – зниження апетиту.

Зі сторони нервової системи: часто - головний біль; нечасто – запаморочення.

З боку органу слуху: нечасто – біль у вухах.

Зі сторони дихальної системи: дуже часто - кашель; часто - кровохаркання, бронхоспазм, хрипи, бронхіальна астма, погіршення стану, біль у фаринголарингеальній ділянці, вологий кашель, відчуття дискомфорту в ділянці грудної клітки, інфікована мокрота; нечасто – позитивна проба на грибок у харкотинні, синдром "заболочування" дихальних шляхів, подразнення горла, ринорея.

Зі сторони травної системи: часто - блювання, післякашльове блювання; нечасто – гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, глоссалгія.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – акне, свербіж, висип, холодний піт, акне.

З боку кістково-м'язової системи: нечасто – артралгія, скутість суглобів, м'язово-скелетний біль у ділянці грудей.

З боку сечовивідної системи: нечасто – нетримання сечі.

Інші: нечасто – біль у ділянці грижового мішка.

Лікарська взаємодія

При одночасному застосуванні манітолу з серцевими глікозидами можливе збільшення їхньої токсичної дії, пов'язаної з гіпокаліємією.

Дозування Маннітол

Маннітол вводять внутрішньовенно або інгаляційно у відповідних лікарських формах.

При внутрішньовенному введенні (повільно струминно або краплинно) профілактична доза становить 500 мг/кг маси тіла, лікувальна – 1-1.5 г/кг. Добова доза не повинна перевищувати 140-180 г. При операціях із екстракорпоральним кровообігом вводять у дозі 20-40 г безпосередньо перед операцією.

Пацієнтам з олігурією слід попередньо ввести внутрішньовенно краплинно-пробну дозу манітолу (200 мг/кг) протягом 3-5 хв. Якщо після цього протягом 2-3 годин не буде відзначено підвищення швидкості діурезу до 30-50 мл/г, то подальше введення манітолу слід утриматися.

Інгаляція початкової дози (400 мг) проводиться під наглядом досвідченого лікаря або іншого медичного працівника, який пройшов відповідну підготовку та має обладнання для контролю насичення гемоглобіну киснем, проведення спірометрії та зняття гострого бронхоспазму. За 5-15 хв до інгаляції початкової дози (але після вимірювання вихідних ОФВ1 та контролю насичення гемоглобіну киснем) пацієнт повинен отримати бронхолітичний препарат. Усі вимірювання ОФВ1 та контроль насичення гемоглобіну киснем проводяться через 60 с після інгаляції.

Запобіжні заходи

При внутрішньовенному введенні

З обережністю застосовують у пацієнтів із тяжкими формами хронічної серцевої недостатності, гіповолемією, порушеннями функції нирок.

У разі появи при введенні манітолу таких симптомів як головний біль, блювота, запаморочення, порушення зору, слід припинити введення та виключити розвиток такого ускладнення як субдуральна та субарахноїдальна кровотеча.

При застосуванні манітолу необхідно контролювати артеріальний тиск, діурез, концентрацію електролітів у сироватці крові (калій, натрій).

При інгаляційному введенні

Необхідно ретельно контролювати стан пацієнтів з бронхіальною астмою щодо погіршення симптомів бронхіальної атсми після інгаляції початкової дози.

Пацієнтів необхідно контролювати відсутність бронхіальної гіперреактивності до інгаляційного манітолу при оцінці під час інгаляції початкової дози до початку постійного застосування в терапевтичних дозах. Якщо пацієнт виявляє гіперреактивність, то не слід застосовувати манітол у вигляді інгаліцій. При контролі бронхіальної гіперреактивності застосовуються звичайні запобіжні заходи.

При інгаляції манітолу можливий розвиток бронхоспазму навіть у пацієнтів, які не мали гіперреактивності на інгаляцію початкової дози.

Безпека та ефективність інгаляційного маннітелу не встановлена ​​у пацієнтів з ОФВ1 менше 30% від норми.

Слід ретельно контролювати стан пацієнтів із вказівками в анамнезі на кровохарканні.

Латинська назва: Mannitol
Код АТХ: B05CX04
Діюча речовина:
Виробник:ЕСКОМ НВК, Росія
Відпустка з аптеки:За рецептом
Умови зберігання: t до 25 С
Термін придатності: 2 роки

Маннітол – ЛЗ у складі осмотичних діуретиків, виявляє протинабрякову дію.

Показання до застосування

Лікування препаратом Маннітол проводиться при:

  • Олігурії, що виникла внаслідок гострої ниркової недостатності
  • Набряклості оболонок мозку
  • Часті епілептичні напади
  • Офтальмотонус
  • внутрішньочерепної гіпертензії
  • Порушення з боку печінки (виникнення гострої недостатності)
  • Форсований діурез
  • Отруєння ліками групи барбітуратів, саліцилатами, бромідами, засобами на основі літію
  • Виникнення постгемотрансфузійних ускладнень, що проявилися внаслідок переливання несумісної групи крові

Маннітол може застосовуватися також для профілактики розвитку гемолізу, а також гемоглобінемії після проведення резекції передміхурової залози, процедур із застосуванням апаратів екстракорпорального кровообігу.

Склад та форми випуску

Ін'єкційний розчин (1 мл) містить 15 мг основного діючої речовини, Яким виступає манітол. Також є підготовлена ​​вода, фізрозчин.

Безбарвний ін'єкційний розчин розлитий у флакончики об'ємом 200 мл, 400 мл та 500 мл.

ЛЗ не випускається у формі пігулок.

Лікувальні властивості

Маннітол сприяє підвищенню осмотичного тиску плазми, завдяки чому підвищує фільтрацію без подальшої канальцевої реабсорбції. Маннітол гальмує процес виведення рідини з самих канальців і підвищує обсяг сечі, що виділяється. За рахунок підвищення осмолярності плазми стимулюється відтік рідини з усіх тканин безпосередньо до судинного русла. Таким чином, проявляється діуретична дія ліків. Виведення осмотично вільної рідини супроводжується виведенням з організму Cl, Na без вираженої втрати K. У цьому спостерігається підвищення обсягу циркулюючої крові.

Метаболічні перетворення манітолу протікають у клітинах печінки, внаслідок чого відбувається формування глікогену. Процес виведення метаболітів нирковою системою здійснюється під контролем клубочкової фільтрації. Тривалість періоду напіввиведення середньому становить до 100 хв.

Маннітол: інструкція із застосування.

Лікарський розчин рекомендується вводити внутрішньовенно (краплинним шляхом або струминно). З профілактичною метою призначається добова доза 0,5 г на 1 кг при проведенні лікування – 1-1,5 г на 1 кг. Варто зазначити, що добове дозування ЛЗ має перевищувати 140-180 р.

При здійсненні хірургічних втручань з екстракорпоральним кровообігом ліки вводять в апарат у дозі від 20 г до 40 г перед проведенням самої перфузії.

Особам з олігурією рекомендується ввести невелику кількість ліків (200 мг на 1 кг) протягом 5 хв. з метою визначення реакції організму. Якщо ж наступні 2-3 години не відзначатиметься перевищення швидкості діурезу (понад 50 мл за 1 годину), лікування препаратом не проводять.

Протипоказання та запобіжні заходи

  • Надмірної сприйнятливості до ліків
  • Виникнення анурії при некрозній зміні канальців у разі серйозних патологій нирок
  • Діагностування ознак геморагічного інсульту
  • Дегідратації у тяжкій формі
  • Набряклості тканин легень при розвитку лівошлуночкової недостатності (гостра форма)
  • Субарахноїдальний крововилив
  • Тяжких патологіях ССС
  • Низький рівень K, Cl, Na в крові.

При сильній вираженості побічної симптоматики не виключається заміна Маннітол аналогами.

З обережністю призначається препарат вагітним і жінкам, що годують.

У разі появи осаду на дні флакона рекомендує прогріти ін'єкційний розчин на водяній бані (до 50-70С), регулярно струшуючи ємність до розчинення кристалів. Якщо після охолодження ЛЗ спостерігається повторна поява дрібних кристалів, ін'єкційний розчин використовувати не можна.

При введенні ін'єкційного розчину необхідно здійснювати контроль діурезу, сироваткового показника K та Na, а також АТ.

Якщо на фоні лікування з'являються сильні головні болі із запамороченням, погіршення зору, блювання, введення ЛЗ припиняють. Потрібно буде виключити виникнення кровотечі.

При ознаках зневоднення слід якнайшвидше розпочати введення рідини.

При патологіях ССС застосування манітолу можливе лише з петльовими діуретиками.

Повторне введення розчину має відбуватися при моніторингу гідроелектролітного балансу.

Перехресні лікарські взаємодії

При одночасному прийомі серцевих глікозидів може спостерігатись підвищення токсичного впливу.

Активізація діуретичного впливу спостерігається під час комбінованого застосування блокаторів карбоангідрази, засобів-салуретиків, а також інших діуретичних ЛЗ.

Неоміцин може підвищувати ймовірність виникнення нефро- та ототоксичної дії.

Побічні ефекти та передозування

На фоні лікування Маннітол можуть розвинутися наступні негативні реакції:

  • Метаболізм: порушення гідро-електролітного балансу, розвиток судомного синдрому, млявість, відчуття спраги
  • Інші реакції: хворобливі відчуття за грудиною, розвиток тромбофлебіту, шкірні висипання, ознаки тахікардії

Можливий прояв ознак дегідратації, набряклість легень, порушення гідроелектролітного балансу.

Призначається симптоматична терапія, і навіть запровадження достатнього обсягу рідини.

Аналоги

Красфарма, Росія

Цінавід 76 до 150 руб.

Препарат має ті ж властивості і має аналогічну з Маннітолом дію, оскільки склад ліків ідентичний. Діуретичний засіб призначається з метою покращення виведення рідини з організму при олігурії, набряку мозку, форсованому діурезі, використовується також для профілактики виникнення гемолізу. Форма випуску – ін'єкційний розчин.

Плюси:

  • Низька ціна
  • Висока ефективність
  • Використовується у педіатрії.

Мінуси:

  • Може провокувати тахікардію
  • Не призначається при анурії
  • Відпускається за рецептом.

Інструкція

Маннітол це медикамент-діуретик, який може бути виписаний лікарем для усунення багатьох проблем зі здоров'ям. Також використовується у косметології.

Маннітол це медикамент-діуретик, який може бути виписаний лікарем для усунення багатьох проблем зі здоров'ям.

Найменування

Торгова назва

Назва збігається із традиційним.

Міжнародна непатентована назва

Ідентично до торгової назви.

Латинська назва

Фармакологічна група

Засіб належить до діуретичних (сечогінних) препаратів, раніше розглядався у тому числі як проносний.

Форми випуску та склад

Придбати можна як розчину для інфузій (скляні пляшки, над ампулах). На 1000 мл розчину міститься 150 г маніту як діюча речовина. Допоміжними компонентами є натрію хлорид та ін'єкційна вода. Розчин прозорий. У вигляді пігулок не випускається.

Механізм дії Маннітолу

Фармакодинаміка

Активна речовина препарату дозволяє підвищити осмотичний тиск у плазмі та сприяє процесу фільтрації без реабсорбції. З огляду на це відбувається утримання води у ниркових канальцях, обсяг сечі збільшується. Рідина переходить із тканин (головного мозку та очного яблука) до судинного потоку. Діуретичний ефект прямо пропорційний дозі, яка призначена лікарем. Внаслідок дії ліків збільшується кількість циркулюючої крові.

Фармакокінетика

Препарат виводиться нирками. Час напіввиведення може становити до 36 годин у пацієнтів із нирковими порушеннями. У нормі цей час дорівнює 100 хвилин.

Показання для застосування.

Введення препарату внутрішньовенно є обґрунтованим за наявності у пацієнта наступних патологій:

  • набряк мозку;
  • форсований діурез, який став результатом отруєння саліцилатами або барбітуратами;
  • гострі напади глаукоми;
  • черепномозкова гіпертензія;
  • епілептичний статус;
  • олігурія та ішемія нирок при нирковій недостатності;
  • високий внутрішньочерепний тиск;
  • порушення фільтраційної функції нирок.

Засіб також може бути використаний для профілактики гемолізу при оперативному втручанні, при проведенні шунтування на серцево-легеневій системі.

Протипоказання

Препарат не може бути використаний пацієнтами в терапевтичних цілях у таких випадках:

  • геморагічний інсульт;
  • підвищена сприйнятливість головного компонента препарату;
  • набряк легенів;
  • гіпонатріємія, гіпокаліємія;
  • тяжкий ступінь дегідратації;
  • хронічна серцева недостатність;
  • субарахноїдальний крововилив.

Як приймати Маннітол?

Розчин для інфузій

Введення розчину здійснюється внутрішньовенно струминно або краплинно. Лікування переважно проводиться в умовах стаціонару.

Дорослим

Дозування з профілактичною метою становить 0,5 г/кг маси тіла, з лікувальною – 1-1,5 г/кг ваги пацієнта.

Кількість препарату на лікування на добу неспроможна перевищувати 140-180 р.

Дітям

Лікування препаратом може здійснюватись щодо дітей, але необхідний ретельний лікарський контроль. Дозування дорівнює 0,25-2 г на 1 кг ваги дитини. Дана доза може змінюватися лікарем виходячи з тяжкості захворювання та віку дитини.

Побічна дія

Під час лікування цим препаратом пацієнт може зіткнутися з такими патологіями:

  • симптоматика зневоднення (сухість у роті, спрага, судоми, суха шкіра, слабкість у м'язах, падіння артеріального тиску, галюцинації та диспепсія);
  • проблеми з водно-електролітним обміном, наприклад, гіпонатріємія та збільшення обсягу циркулюючої крові;
  • хворобливі відчуття за грудиною, висипання на шкірі, тахікардія і тромбофлебіт;
  • порушення роботи ШКТ;
  • кровохаркання.

Передозування

При надмірному надходженні активної речовини в організм можливе збільшення проявів побічних реакцій. У такому разі важливо терміново звернутися до фахівця, який допоможе хворому впоратися із наслідками передозування.

Особливості застосування

При вагітності та лактації

Застосування у період грудного вигодовування та у період виношування дитини можливе, але воно має йти під лікарським наглядом. Призначення має здійснюватися обережно.

Чи можна у дитячому віці?

Препарат може бути прописаний дітям, але лікарі повинні стежити за станом життєвих показників під час такої терапії.

У літньому віці

Призначення цієї вікової групи має здійснюватися з підвищеною пильністю.

При порушеннях функції нирок

Якщо у пацієнта стався некроз канальців, цей засіб призначати не можна.

Вплив на концентрацію уваги

Не впливає здатність концентруватися, швидко реагувати (швидкість психомоторних реакцій).

Якщо з'являються побічні реакції у вигляді головного болю та запаморочення, може бути непрямий вплив.

Лікарська взаємодія

З іншими препаратами

При застосуванні з серцевими глікозидами може збільшуватися токсична дія через гіпокаліємію.

Сумісність із алкоголем

Спиртні напої можуть викликати спрагу та зневоднення, тому поєднання з ними медикаменту є небезпечним.

Умови та термін зберігання

Зберігати показано протягом 3 років у темному місці, далекому від дітей. Температурний режиммає бути від +18 до +20°С.

Умови відпустки з аптек

Чи продають без рецепта?

Придбання препарату без лікарського рецепту неможливе.

Скільки коштує?

Ціна гроші починається від 100 рублів.

Рецепт латинською

Складання рецепта на цій мові - це характеристика, властива всім лікарям. У такому рецепті препарат буде позначений як Mannitolum.

Схожі публікації
© 2021 Лікування суглобів